ГОЛОВНА Новини ПРО ПРОЕКТ РЕДАКЦIЯ КОНТАКТИ 
Почтовая форма Карта сайта РУС

Архів матеріалів:

Травень 2018 р.
ПнВтСрЧтПтСбНд
30123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031123
45678910

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru
Фонд «Православный Крым»

Нашi банери:

Iнтерв'ю Святішого Патріарха Кирила

2/3/2018

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила кореспондентам болгарських ЗМІ

Напередодні візиту до Болгарії Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відповів на запитання болгарських журналістів, що представляють газету «Праця», Болгарське національне телебачення і Болгарське національне радіо.

— Ваша Святосте, з яким посланням до болгарського народу Ви їдете в Болгарію?

— З тим же посланням, з яким патріархи зазвичай приїжджають до Болгарії, і приблизно з тим же, з яким болгарські патріархи приїжджають в Росію. Російська та Болгарська Церкви мають дуже довгу історію братніх відносин. Саме тому, що наші народи здебільшого православні, із-за того, що наші народи мають багато спільного в культурі і навіть мовою, Болгарія завжди сприймалася в Росії як братня країна. Історія переконливо підтверджує цю тезу. Я приїду у зв'язку з відзначенням 140-річчя визволення Болгарії, і мені хотілося б сказати, що саме Російська Церква, здійснюючи молебні майже у всіх храмах Росії за стражденну болгарський народ, сформувала громадську думку, що вплинуло на прийняття політичних рішень щодо участі Росії у військових діях на Балканах. Важко сказати, чи готове тодішнє російське уряд до того, щоб без підтримки знизу, без всенародної підтримки піти на такі жертви. Десятки тисяч загинуло, десятки тисяч були покалічені, втратили здоров'я, і ця жертва була пояснена найголовнішим і сильним аргументом — ми віддаємо життя за наших єдиновірних братів. Як би не складалася політична кон'юнктура, — а вона складається по-різному, як по-різному складалися політичні відносини Росії та Болгарії, — відносини між Російською та Болгарською Церквами завжди були і залишаються братніми і теплими. Досить сказати, що коли виникла так звана болгаро-грецький схизма і Болгарська Церква не визнавалася у родині Помісних Православних Церков, то в 1945 році вирішальним став голос Російської Православної Церкви на захист Болгарської Церкви, який і привів зрештою до визнання автокефалії Болгарської Церкви світовим Православ'ям. А в 1953 році такий же вирішальний голос Російської Церкви сприяв визнанню Болгарського Патріархату, який, як відомо, в свій час припинив своє існування із-за політики Туреччини. Після 1953 року протягом 8 років потрібно було переконувати деякі Православні Церкви, щоб Болгарський Патріархат був визнаний усіма. І тут я не можу не згадати ім'я свого вчителя митрополита Никодима, людину добре відомого в Болгарії, принаймні в той час, який дуже багато зробив для того, щоб схилити Помісні Православні Церкви до беззастережного визнання Болгарського Патріархату.

Ось такі епізоди були в нашій історії, і я думаю, що братерські відносини між нашими Церквами витримали випробування часом. Хотів би відзначити також те важлива обставина, що багато болгари отримали освіту в духовних закладах Російської Церкви, а російські православні люди вчилися в Болгарії. У нас існує російське подвір'я в Софії і болгарське подвір'я в Москві. Все це ті скріпи, які зберігають добрі відносини між нашими Церквами і, сподіваюся, позитивно впливають на стосунки між нашими народами.

— Чи вважаєте Ви, що сучасний інформаційний ідол — Інтернет — віднімає у людини духовність?

— Ідолів взагалі створюють люди, причому в кожну епоху — своїх. Зовсім нещодавно таким ідолом було телебачення — можливо, і залишається для багатьох людей. Люди перестають читати книги і навіть газети, і весь свій вільний час проводять перед екраном телевізора, так що Інтернет не є в цьому відношенні чимось унікальним. А до телебачення величезну роль грали газети, різного роду політичні тексти — та й чого тільки не було! Потрапити в рабство Інтернету чи ні — а ідол є щось, що панує над людським свідомістю, — залежить від людини. Точно так само, як стати рабом алкоголю чи ні, залежить від людини.

В кожну епоху, в кожну пору, в кожному народі люди стикаються з різними проблемами, і завдання Церкви полягає в тому, щоб навчити людину бути вільним. Вільним від зовнішнього тиску, а воно може бути політичним, культурним, інформаційним. Можливо, головна місія християнства в сучасному світі і полягає в тому, щоб захистити людину від рабства, — на тлі гучних заявах про свободу як головної людської цінності. Тому що політична свобода не забезпечує справжньої свободи духу. Можна бути політично вільним, але затуманеним модою, системою помилкових цінностей і ідеалів, які посилено насаджуються засобами масової інформації та масовою культурою. А людина, що спирається на систему християнських цінностей, здатний дати оцінку всьому, що відбувається навколо нього, причому не дотримуючись тієї чи іншої політичної або інформаційної моді, а залишаючись вільним. Якщо Церква впорається з цим завданням, то ми допоможемо сучасній людині залишитися вільним, а значить, зберегти надію на повноту життя. Тому що матеріально багатий, але духовно невільна людина не може бути щасливою.

— Ми чули про проблеми з православними храмами на Україні і, ймовірно, про гоніння на православних християн. Чи є в цих оповіданнях правда?

— Так, на Україні дуже важка ситуація, справжні гоніння впали на Українську Православну Церкву. Тільки за останній час захоплено силою 50 храмів. Постійно відбуваються напади на храми, б'ють священиків, мирян. Є документальні кадри, як це відбувається, — священик в одязі весь залитий кров'ю, а його б'ють і називають окупантом, хоча він українець, народився на Україні, говорить українською. Б'ють тільки тому, що він знаходиться в канонічній Українській Православній Церкві, яку місцеві влади і націоналістичні сили називають церквою-окупантом. Жахлива ситуація, але, на жаль, не чути, щоб Україну серйозно критикували за порушення прав людини та релігійних свобод. І адже тут не просто порушення прав — жахливе порушення, із застосуванням насильства, причому все це зафіксовано на телебаченні, в різного роду документах.

Українська Православна Церква сьогодні є єдиною на Україні миротворчої силою. Адже українське суспільство дуже розділене, і те, що відбувається на Донбасі, — це громадянська війна, в силу того, що частина України не прийняла того, що прийнято в іншій частині країни. Українське суспільство виявилося дуже поляризованим. Реальних миротворчих сил практично немає, і тільки Українська Православна Церква має миротворчий потенціал. Чому? Тому що у неї паства і на сході, і на заході, і в центрі.

Нещодавно Українська Церква організувала грандіозний миротворчий хресний хід. Віруючі зі сходу і віруючі з заходу, сотні тисяч людей, пішли в Київ, і це був хресний хід заради миру, заради примирення всередині українського суспільства. І ми дуже сподіваємося, що політичні турбуленції пройдуть і народ знову буде жити спокійно; будуть поважати людські права, в тому числі релігійні свободи, а Українська Православна Церква буде і далі продовжувати своє служіння. Є така надія, і ми молимося за це.

— У Болгарії існує вкрай негативне ставлення до так званої Стамбульської конвенції або, швидше, до тієї її частини, яка на практиці оголошує безглуздою біологічну сутність чоловіки й жінки. Болгарська Православна Церква виступає проти цього документа. А у Російської Православної Церкви є позиція з цього питання?

— Така ж, як і у Болгарської Православної Церкви. Документ, про який Ви говорите, декларує, що панацеєю від бід, які можуть виникати всередині сім'ї, в тому числі від насильства щодо жінок, є втручання у сімейне життя з боку громадських організацій. Ми категорично проти цього. Держава, звичайно, не допускає насилля, але під виглядом боротьби з насильством не можна втручатися у "свята святих" особистого життя людини — сімейні відносини. Крім того, цей же документ передбачає відповідне ставлення до такого явища, як одностатеві союзи, а Православна Церква категорично їх не сприймає.

Тому за віроповчальним, богословських міркувань православним дуже важко погоджуватися з такого роду документами. Я вітаю те, що Росія не підписала і не ратифікувала цей документ, і з дуже великим розумінням і симпатією ставлюся до позиції Болгарської Православної Церкви, яка виступає проти ратифікації цього документа Болгарією.

— Історія пам'ятає періоди криз у відносинах між Православними Церквами Росії та Болгарії. Як розвиваються ці відносини в останні роки?

— Я хотів би сказати, що кризи у відносинах між Церквами ніколи не було. Кризові відносини бували між державами. Був період, коли не було дипломатичних відносин, був період, коли під час військових дій Росія та Болгарія були по різні сторони барикад. Але Церкви завжди були разом, — так було на протязі всієї історії. Я вже сказав про підтримку Російською Церквою болгарського Православ'я, коли воно не визнавалося грецьким Православ'ям, коли була так звана болгаро-грецький схизма. Я також згадав активну позицію Російської Церкви по забезпеченню автокефального статусу Болгарської Православної Церкви та Болгарського Патріархату. Тому темних, важких сторінок у наших міжцерковних відносинах не було, і це дуже важливо. Тому що якщо у відносинах між Церквами немає темних сторінок, значить, і у відносинах між народами їх бути не може. Що ж стосується політики, то політичний контекст часто змінюється, і важливо, щоб братні народи, незалежно від цього, зберігали добрі відносини і загальну систему цінностей.

— Як Ви, Ваша Святосте, ставитеся до екуменізму?

— Екуменізм — це протестантське поняття, ми його вживаємо лише як технічний термін. Насправді мова йде про міжхристиянську співпрацю, а якщо говорити про богословську співпрацю, то воно сьогодні дуже і дуже складно, — в першу чергу тією обставиною, що протестантські церкви завжди, протягом усієї історії, йшли у фарватері світської думки. Ось і сьогодні ліберальні тенденції в протестантському богослов'ї — це результат впливу на протестантських богословів, на протестантські церкви світських концепцій, в тому числі прав і свобод людини, які передбачають, в тому числі, зміна ставлення до підлог, підтримку одностатевих союзів і так далі. Тому, на жаль, в богословському плані у нас зараз зупинка, і я не бачу можливості руху вперед у найближчі роки. Але не православні в цьому винні. Ми постійно говоримо нашим братам-протестантам: потрібно мати більше свободи, більше духу і здатність говорити «ні» сильним світу цього. Ось православні навчилися говорити «ні», тому що у нас була дуже важка історія, в тому числі у відносинах з владою. На жаль, в протестантському світі ми сьогодні бачимо капітуляцію основних християнських ідей перед ліберальними філософськими підходами до людської особистості.

Що ж стосується практичної взаємодії, то, при всіх богословських різночитання, у нас є, я б сказав, хороший досвід спільної роботи за різними напрямками. Зокрема, зараз налагоджується серйозний діалог щодо взаємодії Православних Церков, Католицької Церкви і протестантських церков по наданню гуманітарної допомоги в Сирії. Думаю, факт співпраці православних з протестантами і католиками в гуманітарній сфері є дуже позитивним, і ми повинні його розвивати. Точно так само я думаю, що, оскільки простір богословського діалогу різко звузилася і ми втратили перспективу досягнення угод в галузі богослов'я, залишаються інші галузі, наприклад культурний діалог. Релігії завжди відігравали важливу роль в культурі, і ось сьогодні культурний діалог через релігійні організації, через церкви міг би сприяти встановленню більшого взаєморозуміння між людьми. Так що я бачу, що зберігається простір для спільних дій в гуманітарній та культурній сферах.

— Часто Православ'я звинувачують у цезарепапізмі, в тому, що Церква підпорядковується владі. Які відносини Російської Православної Церкви з державою, де місце Церкви в державі?

— В дореволюційний час Православна Церква в Росії була під владою держави; я вже не кажу про грецьких Церквах, які перебували на територіях, контрольованих ісламом, — там взагалі важко говорити хоч про якусь свободу і незалежності Церкви. Але і в Російській імперії, згідно з усіма законами починаючи з Петра I, фактично главою Церкви був імператор, і Церква була включена в державну систему. Вона була частиною цієї системи і дуже від цього постраждала, тому що була позбавлена можливості звертатися до товариства з посланням, що стосуються не тільки особистої моралі, але і громадських чи політичних питань. Від імені Церкви говорив імператор, а Церква мовчала. Багато проблем, які почали виникати ще в XVIII і особливо в XIX — початку XX століть і в кінці кінців призвели до революційних подій, сформувалися в умовах цього вакууму. Церква не мала можливості безпосередньо звертатися до людей, її голос з найважливіших питань злободенних суспільство не чуло. Це і є результати цезаропапізму.

Потім настав важкий час гонінь, коли вже ні про який цезарепапізм мови не йшло. Мова йшла про виживання, і ви знаєте, що сотні тисяч мучеників і сповідників загинули на території колишнього Радянського Союзу, але зберегли вірність Православ'ю і Церкви.

Що ж стосується нинішніх умов, то Церква в Росії відокремлена від держави. Держава ніяк не втручається в церковні справи, а Церква не втручається в державні справи. Ніколи Патріарх не говорить з главою держави на тему призначення державних діячів, як ніколи за весь час мого патріаршества (а я знаю, що і за час патріаршества мого попередника Святішого Олексія) ніхто з державних чиновників не обговорював з Патріархом теми призначення єпископів або інших церковнослужителів. У нас повна автономія у всіх внутрішніх питаннях. Але Церква відіграє велику роль в суспільстві, і значний відсоток людей ототожнює себе з Православ'ям. Не такий великий відсоток щонеділі ходить в храм, хоча ходять. Згідно з останньою статистикою 80% населення заявили, що знають, що таке Великий піст, та значна частина повідомила, що буде постити під час Великого посту. Зараз пісне меню ви можете знайти і в державних установах, і в світських ресторанах, тобто люди стали дуже активно сприймати православні традиції і брати в них участь.

Нічого подібного цезарепапізму в сучасній Росії, звичайно, немає. Ми дуже цінуємо можливість приймати рішення, які не визначаються ніякої зовнішньої силою, у тому числі державою. Але, крім того, потрібно пам'ятати, що Московський Патріархат — це Церква не тільки Російської Федерації, але й України, Білорусі, Казахстану, і взагалі ми присутні в 60 країнах світу. Ні про який цезарепапізм мови бути не може, тому що цезарепапізм в одній державі може дуже не влаштовувати іншу держава. Тому ми вважаємо, що Церква повинна бути незалежна від держави, тобто залишатися вільною в прийнятті рішень, які стосуються її внутрішнього життя.

— У нас все більше і більше труднощів спостерігається в процесі прилучення молодих людей до Церкви, а також в справі християнського виховання. Чи є подібні складнощі в Росії, і як Ви справляєтеся зі світською орієнтацією суспільства?

— Проблема молоді існує. Все-таки більшість молодих людей не відвідує храми, — це очевидно. Але кількість активної молоді у Церкві зростає. Ми вважаємо, що робота з молоддю сьогодні є пріоритетом для Російської Православної Церкви, і зробили конкретні кроки, які допомагають нам посилити роботу серед молоді. Так, ми провели в Росії реформу парафіяльного життя. Ми наполягаємо на тому, щоб в парафіях — на кожній парафії або принаймні тих, де є матеріальні можливості, були, крім священика, диякона і церковнослужителів, люди, відповідальні за молодіжну, соціальну, місіонерську роботу. І ми не просто проголосили принцип, що в кожній парафії повинні бути активісти, — ми створили систему їх підготовки. У наших вищих навчальних закладах з'явилися факультети і курси, на яких ми готуємо таких фахівців. Не кожен чоловік може піти вчитися спеціально з цієї професії, люди найчастіше поєднують парафіяльну роботу з якоюсь іншою, але, тим не менш, вони мають потребу в здобутті освіти. Тому ми створюємо також короткострокові курси навчання та підвищення кваліфікації мирян, які працюють у соціальної, молодіжної, освітній сферах. Якісь успіхи у нас вже є, ще дуже невеликі, але все-таки можу назвати кілька цифр. Так, молодіжний актив міста Москви, тобто молоді люди, які беруть активну участь у церковному житті, — це більше 8 тисяч чоловік. Але навколо цих восьми тисяч ще велика група молоді, тому ми говоримо про десятки тисяч молодих людей, які беруть активну участь у церковному житті міста Москва.

Але це, знову-таки, меншість у відношенні до загальної кількості молоді. Головна проблема полягає в тому, що загальний розвиток сучасної цивілізації не передбачає в ній місця для Бога. Мова йде про безбожної, не релігійної цивілізації, яка, до речі, сама наповнює себе різними цінностями. Найчастіше це бувають помилкові цінності, ідоли, як Ви сказали. Ці ідоли дуже привабливі для молоді, — привабливіші, ніж для зрілих людей, у яких вже виробився життєвий досвід, так що вони можуть відрізнити одне від іншого, хороше від поганого. Молоді люди дуже часто віддають данину моді і починають поклонятися ідолам.

Звичайно, робота з молоддю сьогодні непроста, але я глибоко переконаний в тому, що це найважливіший пріоритет церковної діяльності. Ми повинні навчитися працювати з молоддю, в тому числі через Інтернет, через соціальні мережі. У нас багато священиків, що займаються проповіддю в Інтернеті і соцмережах, — іноді дуже успішно, іноді, на мій погляд, не зовсім правильно. Не люблю, коли священики намагаються говорити мовою молоді, вживаючи сленг. Не треба мімікрувати під молодь, — потрібно просто нести молодим ті ідеї, які будуть для них привабливі, навчитися говорити зрозумілою для них мовою. Ось в цьому завдання священика і завдання Церкви.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Патріарх.ua

Анонси iнтерв'ю

29/4/2018

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила Албанській державный телерадіокомпанії

Під час візиту до Албанії Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил дав ексклюзивне інтерв'ю кореспонденту Албанської державної телерадіокомпанії.
детальніше...>>

2/3/2018

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила кореспондентам болгарських ЗМІ

Напередодні візиту до Болгарії Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відповів на запитання болгарських журналістів, що представляють газету «Праця»,
детальніше...>>

7/1/2018

Різдвяне інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила телеканалу «Росія»

7 січня 2018 року, в свято Різдва Христового, на телеканалі «Росія 1» відбувся показ традиційного Різдвяного інтерв'ю Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. Предстоятель Руської Православної Церкви відповів на запитання журналіста і телеведучого
детальніше...>>

28/10/2017

«Слово пастиря». Випуск від 28 жовтня 2017 року

Черговий випуск авторської програми Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила «Слово пастиря» вийшов в ефір 28 жовтня 2017 року.
детальніше...>>

26/10/2017

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила румунському виданню Q Magazine

Напередодні візиту в Румунію Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відповів на запитання редактора румунського видання Q Magazine Флоріани Жукан.
детальніше...>>

© 2010-2018 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.