ГОЛОВНА Новини ПРО ПРОЕКТ РЕДАКЦIЯ КОНТАКТИ 
Почтовая форма Карта сайта РУС

Архів матеріалів:

Вересень 2019 р.
ПнВтСрЧтПтСбНд
2627282930311
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30123456

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru

Нашi банери:

Iнтерв'ю Святішого Патріарха Кирила

30/4/2019

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила сербській газеті «Політика»

У свято Світлого Христового Воскресіння газета «Політика» (Сербія) опублікувала інтерв'ю Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. Відповідаючи на питання кореспондента видання, Його Святість, зокрема, торкнувся теми історичних та духовних зв'язків Російської та Сербської Православних Церков і опікуваних ними народів, поділився спогадами про свої відвідини Белграда 20 років тому, під час бомбардувань сербської столиці силами НАТО, висловив стурбованість долею історичної та культурної спадщини сербського Православ'я в Косово і Метохії, розповів про ситуації в православному світі після антиканонічного рішення Константинопольського Патріархату щодо надання автокефалії» українських розкольників, а також про випробування, які переживає канонічна Українська Православна Церква.

― Ваша Святість! Відносини між сербським та російським народами, в тому числі і між двома Православними Церквами-Сестрами, які завжди були братніми, міцними і дуже глибокими, особливо заохочував Ваш попередник, Святіший Патріарх Алексій ΙΙ. Під час агресії НАТО, в квітні 1999 року, він відвідав Белград, і перед храмом святого Сави разом з Патріархом Павлом служив молебень про мир, на якому молилися десятки тисяч віруючих. В той трагічний час і Ви, займаючи тоді посаду голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату, дуже часто відвідували Сербію і всіма способами підтримували стражденну Церкву і народ на сербській землі. Ви єдиний архієрей православної всесвіту, який був свідком безжальної бомбардування Белграда в полуденний час, як нам засвідчив єпископ Бачський Іриней. Нині сербський народ високо цінує російський внесок в прикрашання цього самого великого сербського храму. Яким запам'ятався Вам 1999 рік? Вплинули Ваші враження на рішення Росії брати участь у створенні внутрішнього оздоблення храму святого Сави?

― Мені довелося не раз бувати в Белграді в 1999 році, коли ваша країна піддалася беззаконному нападу країн НАТО. Югославія, ослаблена багаторічними економічними санкціями, стала тоді жертвою цинічною агресії і шантажу, об'єктом застосування практики подвійних стандартів. Таке ж втручання ми бачили згодом на Близькому Сході. Жителі Югославії страждали за те, що прагнули залишитися вільними, бажали зберегти свою землю і батьківські святині від зазіхань терористів.

Пам'ятаю Белград різним. Були моменти, коли місто виглядало завмерлим, коли в ньому панувала атмосфера напруженості, постійного очікування прихованої небезпеки. Шокував вигляд вибитих вікон і пошкоджених бомбардуваннями будівель. Пам'ятаю звуки сирени повітряної тривоги, звуки війни, сповіщають чиюсь смерть. Але пам'ятаю і інший Белград, який не переставав працювати, і в якому не зупинялося суспільне життя, незважаючи на повітряні атаки авіації НАТО. З бесід з югославськими політиками і простими людьми в храмі і на вулицях мені пам'ятна їх внутрішня сила.

Візит Святішого Патріарха Алексія стався на Радоницю, тобто у Великодній період. До храму святого Сави на Літургію зібралися багато тисяч людей. Патріархи Алексій і Павло молилися про людей всіх національностей, полеглих жертвами цієї беззаконної війни. На їхніх обличчях було видно Великодню радість, надію. Мимоволі згадувалися слова Священного Писання, що читаються в храмах перед великодньою утренею, про те, що Господа Іісуса Христа взяли і, взявши руками беззаконних, убили; але Бог воскресив Його, розірвавши пута смерті, тому що їй неможливо було втримати Його (Діян. 2:23-24). Була ясна сонячна погода. І храм, купол якого височів над натовпами віруючих, символізував присутність вічності.

Храм святого Сави — велична будівля. Він зводився довгий час, з перервами, викликаними перешкодами з боку безбожних властей. Однак у духовному житті часто трапляється так: що сіється в безчесті, встає у славі; сіється в немочі, у силі (1 Кор. 15:43). Храм святого Сави — це святиня загальнонародного і загальноправославного масштабу. Такі святині творяться часом кількома поколіннями. Та обставина, що Росія і Російська Православна Церква беруть участь у благоустрої цього величного храму — прояв глибинної, зв’язку, який ніколи не припинявся між наших Церков і опікуваних ними народів.

— Причиною агресії і бомбардування Сербії були Косово і Метохія. Як в Російській Православній Церкві сьогодні спостерігають за подіями в Косово, де тепер під загрозою не тільки стародавні сербські святині, а й існування сербського народу?

— З самого початку війни в Косово і процесу насильницького відділення цього краю від Сербії наша Церква виступала із засудженням агресії НАТО. Ми відстоювали також права Сербської Церкви, яка століттями відповідає за збереження православних святинь в даному регіоні. Ми схиляємося перед мужністю сербів, які, незважаючи на загрозу своєму життю, не покинули землю предків. Я знаю, наскільки ця земля, будучи колискою сербського народу і державності, важлива для кожного серба.

Ми переживаємо за долю історичної та культурної спадщини сербського Православ'я в Косово і Метохії, яке знаходиться під загрозою знищення. Особливий біль-це страждання сербів, які проживають на даній території, багато з яких стали жертвами насильства. Звичайно ж, людям, які влаштовують розправу над косовськими сербами, доведеться дати відповідь перед Богом за свої злочини. Але сподіваюся, що ці злочини будуть, нарешті, об'єктивно розслідувані міжнародним співтовариством і винні понесуть справедливе покарання.

Ми щиро молимося про наших сербських братів і сестер, які проживають на косовській землі. Наша Церква підтримує зусилля Росії щодо збереження святинь в Косові. В останні роки ми проводили збір коштів на відновлення корпусів Призренської духовної семінарії, надавалася підтримка храмам і монастирям Косово.

Дай Бог, щоб історична справедливість була відновлена на цих древніх землях.

— Наскільки небезпечним, на Вашу думку, є стан, в якому перебуває сьогодні єдність між Православними Церквами? Звичайно, сильне потрясіння мало місце після рішення Константинопольської Патріархії дати автокефалію розкольникам на Україні, в результаті чого були припинені відносини між Москвою і Константинополем.

— Єдності Святого Православ'я завдано сильного удару антиканонічними діями Константинопольського Патріархату на Україні. Одностороннє «відновлення» в сані розкольників, зраджених законною церковною владою, надання їм так званої автокефалії при повному ігноруванні існуючої в країні багатомільйонної канонічної Церкви, визнаною всім православним світом, — все це не просто втручання однієї Помісної Церкви в справи іншої, це занепад самого канонічного ладу Православ'я. Починаючи з апостольських часів в Церкві Христовій особливо складні проблеми вирішуються соборним розумом всієї Повноти церковної. На жаль, деякі наші брати цей соборний характер Церкви вже не визнають. Одна Помісна Церква проголосила себе главою всіх інших Помісних Церков, привласнила собі право довільно скасовувати рішення їх Архієрейських Соборів, оголошувати «благодатними» таїнства навіть тих розкольників, що були висвячені самозванцями, не мали взагалі ніякого посвячення в єпископський сан. Такі погляди не узгоджуються з історією Церкви, в тому числі недавньої. Патріарх Варфоломій у своєму листі Архієпископу Албанському Анастасію, яке в березні було опубліковано Фанаром, так пояснює це протиріччя: виявляється, Константинополь брав участь у міжправославних заходах на рівних правах з іншими автокефальними Церквами як би з поблажливістю, а тепер вирішив нагадати про свої ніби завжди існуючі виключні права. Дивним чином ці "права" в розумінні Константинополя не мають на увазі ніякої відповідальності, ніякої послідовності в своїх судженнях. Константинопольський Патріархат спочатку визнає анафему на Філарета Денисенка, потім не визнає. То визнає канонічні кордони Російської Церкви, то ні. Зараз Константинополь заявляє, що він ніколи не здійснював вторгнення за межами своїх кордонів. Однак історія Православ'я у Фінляндії, Польщі, Естонії, Латвії, Чехословаччині та інших країнах говорить про зворотне. До останнього часу за межами своїх кордонів Константинопольська Церква бачила і Україну. У всіх щорічно офіційних виданнях Константинопольської Церкви аж до 2018 року українські єпархії числилися серед єпархій Російської Церкви без будь-якої згадки про їх приналежність Константинополю. Як ми бачимо, це анітрохи не завадило вторгненню Константинопольського Патріарха на Україну. Очевидно, що дотримання такої безвідповідальної лінії поведінки і реалізація подібних домагань не може не мати найтрагічніших наслідків для єдності Православ'я.

― Більшість Помісних Православних Церков запросила до Всеправославного діалогу з українського питання. Можливий такий діалог в ситуації, коли припинені відносини між найбільшою Помісною Церквою та «першою серед рівних», яка звично головує на Всеправославних Соборах?

— Російська Православна Церква завжди виступала за вирішення спірних питань і розбіжностей, що виникають у нашій православній родині, шляхом діалогу і співпраці Помісних Церков один з одним. Навіть у ситуації, коли Константинопольський Патріархат став відкрито заявляти про намір дарувати автокефалію» розкольникам на Україні, ми продовжували сподіватися на відвертий і братський діалог між нашими Церквами. З цією метою я зробив поїздку на Фанар у серпні минулого року, проте зустріч з Патріархом Варфоломієм показала, що в Константинополі вже давно прийняли рішення і обговорювати його з нами принципово не бажають. Ми і зараз підтримуємо ідею розгляду українського питання спільними зусиллями Православних автокефальних Церков. Само собою зрозуміло, що т. зв. розкольницька ПЦУ в такому обговоренні участі брати не повинна. Крім того, викликає запитання, наскільки Константинопольський Патріарх, будучи зацікавленою стороною, має право скликати і тим більше головувати на зборах. З вищезгаданого листа Патріарха Варфоломія Архієпископу Албанському Анастасію ясно, що Константинополь обговорювати українське питання " з ким би то не було принципово відмовляється.

― Чи може бути "український рецепт" застосований до територій інших Помісних Православних Церков? Перш за все, це питання відноситься до Македонії і Чорногорії, про які, правда, Патріарх Варфоломій в недавньому інтерв'ю для газети «Політика» сказав, що їх неможливо порівнювати з Україною.

— Якщо відкинути другорядні ситуаційні деталі, то «український рецепт», як Ви його назвали, дуже простий: Константинопольський Патріарх оголосив себе відтепер маючим право переглядати будь-які видані його попередниками документи і домовленості, якщо їх зміст перестали його влаштовувати. Так, одночасно з сенсаційним рішенням про скасування грамоти 1686 року про передачу Київської митрополії в юрисдикцію Російської Православної Церкви Синод Константинопольського Патріархату скасував і давнє канонічне правило, яке забороняє двошлюбність духовенства.

Так що сказане Патріархом Варфоломієм в інтерв'ю вашій газеті про Македонію і Чорногорію зовсім не гарантує, що український сценарій там не повториться. Македонія і Чорногорія зараз є незалежними державами, а значить, актуальність кордонів Сербської Православної Церкви згідно Томосу 1922 року може бути легко оскаржена Фанаром, як сталося зі згаданим актом 1686 року. Зовсім не випадково Патріарх Варфоломій в цьому інтерв'ю згадав, що належить Сербії належить їй канонічно і екклезіологічно — він спеціально говорив не про Сербську Церкву, а саме про Сербію як державу, натякаючи тим самим на його сучасні кордони. Хоч Патріарх Варфоломій і каже, що зараз не збирається змінювати межі Сербської Православної Церкви, він також заявляє і про здібності Константинопольського Патріархату переступити ці межі у разі, якщо надійде відповідне клопотання або з'явиться якась «вища церковна необхідність». Цю «вищу церковну необхідність» на Фанарі розуміють по-своєму. І у випадку з Україною Константинополь зважився на вторгнення тоді, коли накопичилася певна сума політичних чинників і коли українські політики і розкольники звернулися до нього з клопотаннями.

Хто з жителів Балкан, поклавши руку на серце, візьметься поручитися, що рано чи пізно не з'явиться клопотання на Фанар про автокефалію від якогось нового або вже існуючого політичного лідера? Більш того, не будемо забувати, що таке клопотання вже є — від Прем'єра Македонії Зорана Заєва. Воно було надіслане ще в минулому році, майже одночасно з сумно відомим клопотанням Президента України Петра Порошенка, і прийнято до розгляду Синодом Константинопольського Патріархату в травні, про що Синодом була поширена офіційна інформація. Однак навіщо Синоду Константинопольського Патріархату було вивчати питання, що свідомо не має під собою підстав, як про це заявив в недавньому інтерв'ю Патріарх Варфоломій? Хіба наявність Томосу 1922 року не було в даному випадку достатньою підставою для відмови? Очевидно, задум повторити «український рецепт» в Скоп'є все ж має місце.

— У згаданому інтерв'ю для нашої газети Константинопольський Патріарх пояснив рішення про Томос для українських розкольників. Він наполягає на тому, що більшість українського народу перебувала поза Церквою через непереборну безодню, яку Московська Патріархія посилила між віруючими.

— Це несправедливо, перш за все, по відношенню до українського народу. Він боголюбний і все так само вірний канонічній Церкві. Подивіться відео і фотографії щорічних хресних ходів на День Хрещення Русі - в Києві та регіонах України.

У них беруть участь десятки, сотні тисяч віруючих: йдуть з іконами і хрестами, співають молитви, дякують Бога... Штучно — за гроші або насильно — такого результату не досягнеш. Можна примусово привезти з усієї країни студентів і держслужбовців, як це робили за радянських часів або намагається робити зараз влада на Україні. Але тоді виходить не хресний хід, а мітинг: прапори, гасла, народні пісні... Віруючий народ такою «картинкою» не обдуриш: вона виглядає не дуже переконливо навіть для нецерковного, світської людини.

Українське духовенство каже, що людей в храмах з кожним роком все більше. Нещодавно, в Неділю Православ'я знову були хресні ходи по всій Україні. Наприклад, в місті Рівне вийшли тисячі віруючих канонічної Церкви-але ж це регіон з найбільш складною конфесійною обстановкою. У Рівненській області у наших віруючих регулярно захоплюють храми, спецслужби чинять тиск на священиків та їх сім'ї: їх викликають на допити до Служби безпеки, в будинках і храмах духовенства проводять обшуки. Але тиск на канонічну Церкву лише збільшує підтримку віруючих.

— Якщо Православ'я на Україні так сильно, то чим пояснити розкол? Чи робилися спроби його подолання?

― Ми завжди шукали шляхи возз'єднання з нашими братами, що відпали від Церкви. Ця робота зі зрозумілих причин не розголошувалася, але велася інтенсивно, і я брав у ній безпосередню участь. Протягом багатьох років підтримувалися контакти з ієрархами» неканонічного «Київського патріархату», і деякі з них з покаянням повернулися в канонічну Церкву. У 2010 р. були досягнуті домовленості про возз'єднання з Церквою двох впливових «ієрархів» розколу зі значною частиною духовенства, але напередодні їх повернення обидва вони раптово померли при нез'ясованих обставинах.

Зовсім недавно, в 2017 році, велися непрості переговори з ієрархією так званого «Київського патріархату». Їх підсумком стало лист Філарета Денисенка, з яким він звернувся до мене й Архієрейського Собору Руської Церкви в листопаді 2017 р. Але як тільки про це стало відомо в Києві, на Філарета чинили тиск, і він дезавуював сказане в листі. Український розкол має політичну природу, і тільки політичний фактор згуртовує його.

— Константинопольська Церква якось брала участь у процесі?

― У нас була досить продуктивна взаємодія з 2000 по 2005 рік, я брав у ньому безпосередню участь. Проведено десять раундів переговорів, в окремих випадках і за участю представників української влади. Ми пропрацювали весь список ієрархії двох основних гілок українського розколу, розглянули можливі варіанти їх повернення в Українську Православну Церкву, зустрічалися особисто з деякими їхніми представниками.

Але в 2005 р. до влади прийшов Президент Ющенко. Він відкрито підтримував розкол — і Константинопольський Патріархат перейшов до односторонніх дій. Була спроба відкрити константинопольські «ставропігії» в Києві та Львові, константинопольські ієрархи заговорили про те, що Україна не є канонічною територією Московського Патріархату.

І навіть в таких умовах Патріарх Олексій прагнув знову повернутися до діалогу. У листі до Патріарха Варфоломія він висловив надію на "канонічну твердість" Патріарха Варфоломія по відношенню до розкольників і запропонував продовжити спільну роботу з українського церковного питання. Але Патріарх Варфоломій тоді нічого не відповів. Тепер я розумію, що він вже тоді був націлений на односторонні дії і не мав інтересу до подальшої спільної роботи.

До речі, ще в ті роки представники Константинополя були згодні з нами, що більшість так званих «єпископів» українського розколу не можуть бути такими. Тепер цей лже-єпископат повністю прийнятий у спілкування, а матеріали по розколу, зібрані і надані нами Константинопольської Патріархії, проігноровані. Наприклад, про відсутність канонічного спадкоємства хіротонії у ряду ієрархів УАПЦ: адже «хіротонія» УАПЦ ведуть свій початок з 1990-х років, від самозванця, колишнього диякона Російської Православної Церкви. У цієї людини була вкрай погана репутація, і ніколи не було єпископського сану. На Україні він видавав себе за єпископа «Катакомбної церкви», в Росії — за римсько-католицького єпископа, в Австралії — за єпископа Англіканської церкви, і, в кінцевому рахунку, потрапив там у в'язниці за шахрайство і підроблення. Перших з "ієрархів" він висвятив удвох з виверженим з Сану колишнім єпископом Російської Православної Церкви. На початку 2000-х ця проблема хіротонії УАПЦ ні для кого в Україні не була секретом, і ми сумлінно сповістили про це наших константинопольських братів. Але в 2018 році всі ці «ієрархи» були прийняті в спілкування одним розчерком пера, без розгляду обставин їх хіротонії — «в сущому сані», якого у них не було і немає. Це, звичайно, справило відразливе враження на наших віруючих на Україні.

— Патріарх Варфоломій посилається на канонічну юрисдикцію Константинопольської Патріархії над Київською митрополією. Які Ваші погляди на такі аргументи?

— У 1686 році Патріарх Константинопольський Діонісій видав три правовстановлюючі грамоти: Московським царям, Патріарху Московському Іоакиму і українському гетьману. Ні в одному з цих документів не йдеться про те, нібито Київська митрополія передавалася в тимчасове управління. Нічого не сказано і про те, що документи можуть бути відкликані. Тексти прямо говорять про передачу Київської Митрополії "в підпорядкування" і "під початок" патріархів московських, включаючи право висвячувати митрополитів київських. Вираження двох з трьох грамот настільки незручні для нинішньої позиції Константинопольського патріархату, що він був змушений оголосити їх «менш авторитетними».

На нашій останній зустрічі на Фанарі я пропонував Патріарху Варфоломію провести конференцію наших вчених, щоб разом вивчити документи і переконатися в очевидному. Він мені відповів, що у нього на це немає часу. Тепер, коли «ієрархія» українського розколу прийнята в спілкування і отримала свій «Томос», про це вже немає й мови.

Проблема наших відносин — не тільки в різниці трактувань документів 1686 року. Проблема в тому, що одна зі сторін вважає, ніби зміст цих документів, та й будь-яких домовленостей між нами, може змінюватися в залежності від ситуації. Ця сторона так і каже: так, я обіцяв, але обставини змінилися — а значить, я нічого не обіцяв. Але документи і домовленості існують саме для того, щоб відносини між нашими Церквами не залежали від політичних обставин, що були вище політики. Якщо цього не розуміти, то моментально знецінюються і документи, і домовленості, і самі стосунки.

У 1654 році Патріарх Константинопольський Паісій іменував нашого Патріарха Никона «Московським, Великої і Малої Росії». Цей статус і був підкріплений документами 1686 року. Сьогодні Константинополь заявляє, ніби наша канонічна територія обмежується тільки Росією і «Північними країнами» — і посилається на документи XVI століття, де цей титул використовується. Значить, справа не в документах.

― Чим, на ваш погляд, пояснюється така поспішність і різка зміна позиції Вселенського Патріархату з українського питання? Вселенський Патріарх каже, що причиною тому — апеляції обох лідерів українського розколу, а також драматичні події 2014 р. на Україні.

— Апеляцію Філарет подавав ще в 1992 році, після того як був позбавлений сану Російською Православною Церквою. Після одержання апеляції Патріарх Варфоломій письмово підтвердив, що визнає рішення Російської Православної Церкви про засудження Філарета. У 1997 році, коли Філарет був анафематстований, Патріарх Константинопольський знову підтвердив свою згоду з цим рішенням.

Патріарх Варфоломій обіцяв не втручатися в українське церковне питання в 2016 році, на Синаксісу Предстоятелів Помісних Церков, коли вже щосили палахкотів збройний конфлікт на Донбасі, коли на Україні розкольники знову стали захоплювати храми канонічної Церкви і бити наших віруючих. Думаю, що така зміна позиції пояснюється політичним тиском ззовні. Упевнений, що він не міг не розуміти наслідків визнання розколу.

Вдячний Богу, що жодна Помісна Церква не визнала вчинені ним на Україні розкольницькі дії. І як після цього він може іменуватися главою 300-мільйонного православного населення планети? Скажемо прямо: сьогодні його авторитет у світовому Православ'ї істотно підірваний. Адже саме на злагоді Православних Церков гуртувалася координуюча роль, яка була засвоєна Константинопольський патріархом в останні десятиліття, в період підготовки до Всеправославного Собору.

— В якому становищі сьогодні Українська Православна Церква, що знаходиться під егідою Руської Православної Церкви? Як живуть єпископи, священнослужителі, віруючі? Яке у них майбутнє?

— На Україні зараз-пора президентських виборів, і владі необхідно було продемонструвати обіцяне "об'єднання Православ'я". На канонічну Церкву чиниться сильний тиск. За підтримки влади і поліції захоплюють її храми. Служба безпеки порушує кримінальні справи проти її духовенства. Прийняті закони, мета яких — легалізувати захоплення храмів і навіть позбавити Українську Православну Церкву свого імені, змусити її називатися «Російською церквою».

Це час випробувань для Церкви, а й час яскравих прикладів християнської мужності. Акти вандалізму проти наших церков, підпали храмів обчислюються десятками по всій Україні. Мені показували відеозйомку захоплень храмів: як б'ють і викидають з церкви старих і жінок; як б'ють наших священиків; як люди служать літургію на морозі, тому що їх не пускають у храм, який вони своїми руками побудували.

При цьому в захоплених храмах нікому служити: канонічне духовенство не бажає йти в нову структуру. Вже зараз лже-єпископи розкольників заявляють про те, що у них немає духовенства для нових храмів. Ці храми буде нікому утримувати, тому що ті, хто ці храми захоплював, - люди нецерковні, і ні молитися, ні жертвувати не будуть. Якщо Господь не створить домівки, даремно трудящі будують його (Пс. 126:1).

А наші віруючі побудують собі нові храми. Тому що Церква на Україні — це серця віруючих, а не кам'яні стіни. Можна вкрасти ім'я Церкви, можна вкрасти будівлі, але віру у народу не можна знищити або вкрасти, її не можна штучно «скорегувати» залежно від політичної ситуації. Хто зараз намагається це зробити на Україні — жалюгідні люди, вони не уявляють собі справжню силу і красу Православної віри і Православної Церкви. Українська Православна Церква на чолі з митрополитом Онуфрієм — це єдина канонічна Церква України. Вона духовно міцна, і я вірю, що вона милістю Божою встоїть в спокусах.

Служба комунікації ВЗЦЗ/Патріархія.ru

Патріарх. ua

Анонси iнтерв'ю

27/5/2019

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила на завершення візиту в Страсбург

27 травня 2019 року завершився візит Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила в Страсбург (Франція).
детальніше...>>

30/4/2019

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила сербській газеті «Політика»

У свято Світлого Христового Воскресіння газета «Політика» (Сербія) опублікувала інтерв'ю Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. Відповідаючи на питання кореспондента видання, Його Святість, зокрема,
детальніше...>>

15/4/2019

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила грецькій газеті «етнос тис Кіріакіс»

Відповідаючи на запитання кореспондента грецького видання «Етнос тіс Кіріакіс»,
детальніше...>>

31/1/2019

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила напередодні святкування 10-річчя Помісного Собору та інтронізації Його Святості

29 січня 2019 року, напередодні 10-ї річниці інтронізації Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила,
детальніше...>>

24/1/2019

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання на зустрічі зі студентами медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів Росії

24 січня 2019 року у Храмі Христа Спасителя в Москві відбулася зустріч Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила з викладачами та студентами медичних і фармацевтичних вузів Росії.
детальніше...>>

© 2010-2019 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.