ГОЛОВНА Новини ПРО ПРОЕКТ РЕДАКЦIЯ КОНТАКТИ 
Почтовая форма Карта сайта РУС

Архів матеріалів:

Серпень 2017 р.
ПнВтСрЧтПтСбНд
31123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031123
45678910

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru
Фонд «Православный Крым»

Нашi банери:

Iнтерв'ю Святішого Патріарха Кирила

5/5/2013

Пасхальне інтерв'ю Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила телеканалу «Росія»

5 травня 2013 року, у день Святої Пасхи, в ефірі телеканалів «Росія-1» і «Росія-24» було показано інтерв'ю Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила заступнику генерального директора ВДТРК Дмитру Кисельову.

— Христос Воскрес!

— Воістину Воскрес!

— Ваша Святосте! Цього року ми відзначаємо 1025-ліття Хрещення Русі. Що означає ця дата, яка нещодавно з'явилася в календарях Росії, України, Білорусії та інших православних країн?

— 1025 років тому стався, висловлюючись сучасною мовою, цивілізаційний розворот колосальної сили й значення в житті нашого народу. Не можна сказати, що до Хрещення Русі не було культури, не було держави — усе це існувало. Але стався не стільки навіть культурний, скільки ціннісний розворот. Був збудований новий порядок у системі моральних цінностей, прийнятих не просто в якості заповідей, але в якості глибокої народної традиції, включеної в культуру, у мистецтво, у філософію. Те, що сталося 1025 років тому, визначило профіль нашої нації — я кажу про націю в широкому, збірному сенсі, як вона була представлена в Київській Русі; а якщо говорити стосовно до сучасних реалій, то це братські слов'янські народи, насамперед, сучасної Росії, України та Білорусії.

Потрібно ще сказати про дещо дуже важливе. У той час християнська Європа була єдиною, у той час не було розділення Церкви, не було православних і католиків. Була єдина Церква, і тому через входження в християнський світ ми зіткнулися з усією Європою — Візантією, Римом, і з Єрусалимом, який завжди був частиною цього єдиного християнського простору. Росія, тодішня Русь вийшла з вузьких провінційних рамок і побачила перед собою зовсім інше буття, що особливим чином збагатило і країну, і кожну людину; і цей імпульс не згасає протягом 1025 років.

Тому дуже важливо, щоб народ наш, люди, які усвідомлюють важливість події, що згадується, у цей день задумалися і про минуле, і про сьогодення, і про майбутнє. Важливо, щоб цей день був пов'язаний з особливими урочистостями, які, до речі, зараз і готуються.

— А де проходитимуть ці торжества?

— Ми передбачаємо, що урочистості розпочнуться в Москві 24 липня, у день пам'яті святої благовірної княгині Ольги, бабки князя Володимира, — можна сказати, першої християнки у владі, яка багато в чому підготувала Хрещення Русі. Буде урочисте богослужіння в Храмі Христа Спасителя, на яке ми запросили всіх глав Помісних Православних Церков. Ми передбачаємо, що цього дня мають відбутися народний фестиваль, народне гуляння, народні урочистості.

Потім усе переміститься до Києва, матері міст руських, де відбудеться урочисте богослужіння на Володимирській гірці, біля пам'ятника князю Володимиру. Сподіваємося, що будуть присутні і глави Церков. Українське керівництво вийшло з ініціативою запросити саме на цю подію — молебень на Володимирській гірці — глав Православних Церков і глав держав, де більшість людей належать до Православної Церкви. Буде програма і на Хрещатику — це єдина вулиця на просторах історичної Русі, яка названа на честь події Хрещення. На Хрещатику буде великий гала-концерт.

А потім ми перемістимося до Мінська, де буде звершено богослужіння під відкритим небом, де передбачаються великі народні ходи. Таким чином, це свято буде урочисто відзначено у трьох столицях Святої Русі.

— Ваша Святосте, зараз християнство в Європі вже не є настільки єдиним, як за часів князя Володимира, і свідченням тому є хоча б той факт, що цього року католики відзначають Пасху 29 березня, а православні — 5 травня. Чи не є це символом великого розриву, прірви між католицтвом і православним християнством у сучасній Європі? І попутне питання: чи помолилися Ви за нового Папу Франциска? Він каже, що вже помолився за Вас...

— Найменше нас розділяє святкування Пасхи в різний час. Різне святкування Пасхи було з самого початку історії Церкви. Рим святкував по-своєму, Олександрія та Антіохія по-своєму (Константинополя тоді ще не було). Були спроби вийти на якусь спільну дату, на якийсь спільний принцип, однак протягом перших трьох століть ці спроби не увінчалися успіхом. Але Церква була єдиною, і нікому на думку не спадало розривати стосунки через різний час святкування Пасхи.

— Не заважало?

— Не заважало. Потім I Вселенський Собор розробив формулу святкування Пасхи, і ми святкували її всі разом до відомих подій, коли Папа Григорій ввів новий календар, що й призвело знову до появи розриву в датах.

Ще раз хочу сказати: не це найголовніше, і не думаю, що нам слід зараз зупинятися в бесіді з Вами на відмінностях між Католицькою та Православною Церквами, тим більше що Інтернет дає широкий доступ до будь-яких джерел, і кожен, хто цікавиться цією темою, може з нею ознайомитися. Я хотів би сказати про інше — про те, що і перед католиками, і перед православними сьогодні стоять одні й ті ж завдання або, як тепер кажуть, одні й ті ж виклики, одні й ті ж проблеми, які необхідно вирішувати з опорою на християнську традицію.

Ми бачимо, що відбувається у так званому суспільстві споживання, що відбувається з людиною, у якої демонтовані всякі моральні табу. До речі, сама ідея зруйнувати табу подається як позитивна — повністю звільнити людину! Але ж ми знаємо, що людина не є безгрішною істотою, і, повністю звільняючи людину, ми, у тому числі, вивільняємо і це темне або, як говорили греки, діонісійське начало. Ми розкріпачуємо інстинкти — а потім намагаємося якось упорядкувати цю розкріпачену від гріха особистість шляхом впровадження законів.

От ми весь час проливаємо крокодилячі сльози з приводу корупції, з приводу криміналу. Але ж не з цього ж починати треба! Ніякими правоохоронними засобами не перемогти гріх, а корупція і кримінал — це наслідок гріха людини. І ми бачимо, що сьогодні відбувається. Розкріпачене суспільство споживання не може впоратися з приборканням людських пороків і відмовляється від цього. Робіть що хочете! Більш того, пороки легалізуються, законодавчо виправдовуються. Усе це врешті-решт призводить до руйнування людської особистості, до неймовірної кризі, яка поперемінно спалахує в області економіки, фінансів, екології, політики... Світ перебуває в замішанні, а джерелом цього замішання є не ті чи інші події, про які ми щодня дізнаємося з новинних програм телебачення, а сама людина, людська особистість. Ось це головний виклик для носіїв християнської традиції, для Церков Сходу й Заходу, для Церкви Православної і Церкви Католицької.

Я не буду перелічувати всі проблеми, а це й легалізація одностатевих шлюбів, і евтаназія, а тепер вже й можлива легалізація педофілії, про що, до речі, наша Церква говорила вже багато років тому. І цьому немає кінця, як немає кінця гріху в людській душі. Отже на ці виклики треба відповідати, і ми, звичайно, були дуже приємно здивовані, навіть схвильовані багатотисячними протестами парижан проти легалізації одностатевих шлюбів, проти знищення слів «батько» й «мати», проти можливого усиновлення цими так званими «сім'ями» дітей-сиріт. Це був дуже несподіваний для всіх нас протест, прояв глибокого релігійного почуття. Такого роду акції допомагають нам пізнати одне в одному однодумців, і сьогодні наші відносини з Католицькою Церквою будуються, насамперед, за цим принципом. Ми однодумні в підході до основних проблем, які сьогодні турбують людину й суспільство.

Ви запитали про молитву. Молитва не має меж. Тим більше, я думаю, потрібно молитися за тих, кому Бог довіряє величезну відповідальність за духовне життя великої кількості людей. Тому мої побажання, які я висловив у своєму листі обраному новому Папі Франциску, не були просто вираженням ввічливості — це були, як ми говоримо, молитовні побажання.

— Але все ж таки, що означає для Вас «зміна караулу» у Ватикані? Безумовно, особистість Папи забарвлює все папство кожного періоду. Для Вас це скоріше можливість чи загроза? Як Ви плануєте будувати персональні стосунки з Папою Франциском? Чи можлива коли-небудь Ваша зустріч із ним? Розумію, що зараз я ризикую отримати відповідь, що потрібно створити умови, підготувати таку зустріч, — але все ж таки, щось конкретніше?

— Я хотів би згадати про попередній понтифікат. За часівПапи Бенедикта XVI дуже покращилися відносини між нашими Церквами — саме тому, що відбулася відмова від різного роду досить екстравагантних проектів, як, припустимо, візит Папи до Москви.

— Без Вашого запрошення?

— Так, без запрошення, як це сталося, на жаль, в інших близьких нашому серцю країнах. Відмова відбулася, але зате значно підвищився рівень діалогу, взаєморозуміння щодо тих самих питань, стосовно яких сьогодні християни, що живуть в Аргентині і в Бразилії, у Німеччині і у Франції, в Росії і в Греції, повинні бути однодумні. Час нашого розброду й хитання в оцінці суспільно значущих проблем має закінчитися. Розпочався цей процес за Папи Бенедикта XVI, і ми дуже сподіваємося, що і за нинішнього Папи з його відкритістю до соціальної проблематики, з його чутливістю до соціальної несправедливості, з його, як я розумію, готовністю робити свій внесок у вирішення тих проблем, про які ми щойно говорили, ця добра тенденція буде розвиватися й вдосконалюватися. Принаймні, ми відкриті до діалогу, до співпраці, до розвитку такого роду взаємодії, і ми не маємо ніяких свідчень про те, що нинішній Папа не відкритий до того ж.

— Ваша Святосте, у Різдвяному зверненні Ви закликали здатних на це всиновлювати дітей, Ви самі згадали проблему сиріт, сирітства. Чи відгукнулися на Ваш заклик люди? Який ефект Вашого звернення? І якщо православні сім'ї дійсно усиновляють дітей, то чим таким сім'ям може допомогти Церква? Це ж завжди непроста ситуація, це завжди великий ризик. Усе це не проходить так гладко, як хотілося б; для батьків і для дітей це велика робота. Як бути з цим?

— Ми, звичайно, не робили ніяких соціологічних замірів, скільки людей усиновили або удочерили сиріт після мого звернення. Але мені доводилося зустрічатися з людьми, які, у тому числі посилаючись на слова Патріарха, прийняли надзвичайно важке рішення усиновити хворих дітей, інвалідів. І коли я питав: «ну, як?», я зрозумів, що на це питання немає однозначної відповіді. Ніхто мені не сказав: «Знаєте, чудово, прекрасно». Одна жінка сказала: «Це дуже важко».

Але я бачив в очах людей, які зробили цей крок, рішучість продовжувати свою місію, — попри все те, що вони, звичайно, знижують рівень свого побутового комфорту, у них скорочується вільний час, у них з'являються турботи, яких учора ще не було, про які вони навіть не думали. Усе це свідчить про те, що прийняття дитини в сім'ю не може бути результатом якогось миттєвого емоційного пориву. Це повинен бути результат роздумів, молитви, самоаналізу, тому що на цьому шляху не може бути розвороту назад — так само, як на шляху чернецтва не може бути розвороту назад. Узявшись за плуг, не можна повертатися назад.

Отже дуже важливо, щоб дедалі більше й більше людей у нас вставали на цей шлях. Тому що усиновлення здорових або хворих дітей — це, звичайно, акт допомоги, вираз милосердя й любові, але одночасно це дія, яка несе в собі колосальний вплив на свідомість, на душу тих людей, які цей акт здійснюють. Життя «до» і «після» зовсім різне, і в якомусь сенсі я глибоко переконаний, що люди, які справляються з цим подвигом, знаходять спасіння в Господі, — тому що так багато віддають себе іншій істоті, так багато вкладають любові й сил, що це не може не перетворити внутрішнє життя людини.

І тому, розмірковуючи на цю тему, у відриві від будь-яких політичних обставин, я хочу сказати наступне: ми повинні всиновлювати сиріт. Ми як народ, тому що це дуже важливий показник морального здоров'я нації.

— Ви часто звертаєтеся до цієї теми — до моральних орієнтирів нашого життя. Доречно, напевно, у світле свято Пасхи згадати жертовний подвиг Христа. От Ви зараз згадали жертовність батьків, які всиновлюють дітей. Ну, а які ще моральні орієнтири в наш час? Які моральні приклади, крім того, що Ви згадали у зв'язку з усиновленням, Ви б привели для наших сучасників — з боку наших же сучасників?

— Мені, на щастя, доводиться часто зустрічатися з такими людьми, від яких я, як кажуть тепер, набираюся енергії. Відносно нещодавно в Храмі Христа Спасителя був цілий батальйон спецназу Внутрішніх військ — красиві, сильні молоді хлопці, яких я причащав. Не було ніякої штучності, ніякої режисури в тому, що відбувалося — ці люди прийшли помолитися й причаститися Святих Христових Таїн. Я дивився на їхні обличчя і думав: «Адже кожен з вас у будь-яку мить може зіткнутися віч-на-віч зі смертю. Не з ризиком втратити кар'єру, не з ризиком обнулити рахунки в банку, не з ризиком втратити можливість подорожувати по всьому світу, а з ризиком втратити життя чи здоров'я». І ці молоді люди вступають саме в ці війська, для того щоб захищати нас день і ніч, постійно перебуваючи, що називається, на лінії вогню.

От ще приклад, який мені зараз спав на думку. Євген Миколайович Чернишов, керівник протипожежної служби міста Москви. Начальник, «білий комірець» — тільки у військовій формі. Ну, сидів би у себе в кабінеті, командував, а він поїхав на пожежу і загинув. Не тому, що не мав кваліфікації або зробив якусь помилку, а тому що свідомо пішов туди, де можна загинути заради порятунку інших людей, — і загинув же.

Імена цих людей ні в якому разі не можна забувати. Це наші сучасники, люди, що віддають своє життя для того, щоб врятувати інших.

А от іще приклад. Місто Іжма в Комі, де сів Ту-154. Звали цю людину Сергій Михайлович Сотников, він був начальником на тому самому аеродромі і багато років стежив за злітно-посадковою смугою, без будь-якої надії на те, що ця смуга коли-небудь комусь знадобиться. Він не давав туди звалювати спиляні дерева, ставити стару техніку, і завдяки цьому героїчний екіпаж Ту-154 посадив абсолютно знеструмлену машину і врятував тих, хто був на борту. До речі, я летів на цьому літаку і з цим екіпажем, повертаючись із Якутії, отже мав можливість бачити цих людей — але це було задовго до тієї події, про яку я кажу.

От навскидку три приклади, але, повірте, про це можна говорити дуже-дуже багато. А висновок — цими людьми і зберігається рід людський. Коли з нашого світу, з людського суспільства піде любов, піде доброта, піде готовність до самопожертви, коли зла буде більше, ніж добра, людство не зможе існувати, тому що зло прагне до смерті, а не до життя. Динаміка зла завжди завершується небуттям. Тому життя — це любов, це добро, це подвиг, це моральне почуття, яке так потрібно зігрівати всім нам у непростих умовах життя в бентежному XXI столітті.

— Я хотів би згадати ще один подвиг — великий подвиг новомучеників у радянські часи, тих, хто постраждав за віру й за добро. Чому Церква так наполегливо нагадує про це? У чому особлива цінність їх подвигу?

— По-перше, тому, що це люди, які віддали своє життя за віру порівняно недавно. Адже старше покоління ще пам'ятає ту епоху — якщо не самі були свідками того, що відбувалося, то їхні старші брати й сестри, тата з мамами. Наприклад, я чудово собі уявляю, що відбувалося, тому що про це розповідали батьки, розповідали друзі батьків. Тому для нас, і не тільки для людей мого покоління, а й для молоді, яким ми можемо передати ці розповіді, новомученики — це люди, відділені дуже невеликим проміжком часу.

Якщо взяти, припустимо, мучеників перших трьох століть, то ж вони перетворилися на певних билинних героїв. Звичайно, житія цих мучеників нібито воскрешають реальні події в нашій пам'яті, у нашій свідомості, але це було так давно, вже десь за межею історичного горизонту, а подвиг новомучеників — зовсім недавно.

— Є фотографії, є кадри хроніки...

— Цілком вірно. Є протоколи допитів, є фотографії у фас і в профіль напередодні страти. Ось те, що просто обпікає нас. Подвиг новомучеников — це найяскравіше свідчення того, як люди були здатні віддати життя за свої переконання, за віру, за ті самі моральні принципи, які сьогодні, на жаль, часто відкидаються і нівелюються в житті сучасного суспільства. Тому для того щоб зрозуміти важливість боротьби за життя, за людину, за великі моральні ідеї, потрібно мати приклади, і новомученики такими прикладами є.

— Ваша Святосте, таке враження, що Пасха цього року святкується з якимось небувалим розмахом. Величезні розфарбовані яйця, розтяжки біля храмів, школи дзвонарів — загалом, чого тільки немає! Що це таке? З чим це пов'язано? Як Ви це пояснюєте?

— Ну, свято Пасхи — це свято радості, пасхальний настрій — це настрій радісний. Під усім цим є велика ідея, пов'язана з кінцевою перемогою Христа над злом. Це означає, що все зло нашого світу, з яким ми щодня стикаємося, — це страшилки, тому що зло вже переможене. Якщо ми приймаємо сторону зла, то ми приймаємо сторону переможеного — от що таке свято Пасхи; і тому воно пов'язане з дуже радісними емоціями. Але ж звичайна людина, радіючи, поширює свій настрій на оточуючих. Так, під стан людей, формувалася і фольклорна культура — адже вона не з неба звалювалася, і не за наказом згори.

І оскільки свято Пасхи сьогодні стає дійсно загальнонародним, то я думаю, що цю енергетику людей добре відчула і місцева влада, зокрема, влада міста Москви, яка у співпраці з Церквою цього разу зробили дуже багато для того, щоб свято вийшло на вулиці, щоб воно стало народним святом, у тому числі святом фольклорним, щоб цей внутрішній стан, який відчуває людина, що переживає радість Недільної ночі, закарбувався і в зовнішніх образах, у певних діях. Вважаю, що фольклор завжди відігравав дуже важливу роль у підтримці моральної традиції народу — дай Боже, щоб і зараз ми до цього повернулися.

— Дякую Вам, Ваша Святосте, за інтерв'ю.

— Дякую Вам.

Патріархія.ru

/ Патріарх.ua /

Анонси iнтерв'ю

5/5/2013

Пасхальне інтерв'ю Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила телеканалу «Росія»

5 травня 2013 року, у день Святої Пасхи, в ефірі телеканалів «Росія-1» і «Росія-24» було показано інтерв'ю Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила заступнику генерального директора ВДТРК Дмитру Кисельову.
детальніше...>>

5/5/2013

Пасхальне телезвернення Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила

5 травня 2013 року, у свято Світлого Христового Воскресіння, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил виступив із Пасхальним зверненням до телеглядачів.
детальніше...>>

4/5/2013

Перед початком нічного Великоднього богослужіння Святіший Патріарх Кирил у прямому ефірі привітав телеглядачів із святом Світлого Христового Воскресіння

В ніч з 4 на 5 травня 2013 року в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя почалося Патріарше Пасхальне богослужіння, яке транслюється по Першому каналу російського телебачення і по телеканалу «Росія-1».
детальніше...>>

1/5/2013

Святіший Патріарх Кирил: «Духовне життя — це не хобі, на яке може вистачати або не вистачати часу». Передпасхальне інтерв'ю журналу «Фома»

Навіщо Церква сучасній людині? Як у ритмі мегаполісу знайти місце для духовного життя? Чи має Церква рецепт побудови чесного й справедливого суспільства?
детальніше...>>

25/4/2013

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила порталу Romfea.gr

Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відповів на запитання грецького інтернет-порталу церковної інформації Romfea.gr.
детальніше...>>

© 2010-2017 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.