ГОЛОВНА Новини ПРО ПРОЕКТ РЕДАКЦIЯ КОНТАКТИ 
Почтовая форма Карта сайта РУС

Архів матеріалів:

Жовтень 2017 р.
ПнВтСрЧтПтСбНд
2526272829301
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
303112345

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru
Фонд «Православный Крым»

Нашi банери:

Iнтерв'ю Святішого Патріарха Кирила

23/8/2015

«Слово пастиря». Випуск від 22 серпня 2015 року

Черговий випуск авторської програми Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила «Слово пастиря», який вийшов в ефір 22 серпня 2015 року.

Доброго ранку, дорогі телеглядачі!

На адресу нашої передачі надійшло наступне питання: «У Росії щороку відкриваються православні монастирі, їх стає все більше, але кількість, на жаль, не завжди переходить в якість. Та я знаю не з чуток, що у багатьох обителях чернече життя налагоджується з трудом, навіть відомі монастирі відчувають великі негаразди у своїх громадах. З чим це пов'язано? Із загальним занепадом духовного життя, чи так було завжди? Кажуть, що навколо святих місць більше бісів. І взагалі, що значить бути монахом чи монахинею в наш божевільний час?» З листа Павла Миколайовича Перстова, місто Бузулук Оренбурзької області.

Ця тема час від часу піднімається і в пресі, і в Інтернеті і нерідко використовується як привід для засудження Церкви. Часто в приклад наводяться негідні священики, широкій публіці стають відомі якісь проблеми з чернечого життя, і все це виливається у відкритий інформаційний простір. А деякі навіть роблять собі на цьому піар, граючи роль викривачів, «пророків», які говорять правду, хоча за всіма цими викриттями — лише безсумнівне бажання підкреслити свою винятковість і висоту власних моральних якостей. Але не будемо говорити про такого роду авторів та кампаніях, а поговоримо про саме явище.

Чи є проблеми у чернечому, так і в цілому в церковному житті? Звичайно, є, адже монахами не народжуються. Люди можуть з народження мати деяку схильність до чернечого життя, але між предрасположеннням і самим чернечим життям — величезна дистанція. А адже в монастир приходять і ті, хто не мав ніякої схильності до чернечого життя, хто пройшов через досвід сімейного життя, навіть ті, у кого є діти. У якийсь момент ці люди усвідомлюють, що потрібно піти із миру, щоб бути ближче до Бога і, може бути, вирішити ті внутрішні проблеми, які не вдалося вирішити у мирському житті. Але і прийшовши в монастир, людина одномоментно не стає ченцем. Тому і чернече життя починається із співпраці, коли людині, що виявила бажання приєднатися до чернечої громади, пропонують просто попрацювати на славу Божу, не отримуючи зарплату, — жити в монастирі й трудитися. Багато хто з ентузіазмом починають цей складний шлях і вважають себе щасливими в перші місяці або роки життя в монастирі. Часом ентузіазм проходить, і трудник залишає обитель без всякого конфлікту. Але буває і так, що трудник стає послушником, а потім ченцем, приносить обітниці, ототожнює себе з чернечою спільнотою, а в якийсь момент розуміє, що не впорається з тим подвигом, який він на себе взяв. Але ж не одномоментно людина усвідомлює, що не туди потрапила, що треба повернутися в мир. Починається внутрішнє боріння, яке нерідко супроводжується конфліктами, порушеннями обітниць, порушенням канонічної церковної дисципліни, — ці випадки і вихлюпуються в світ. Багато хто не справляються з тією дистанцією, яка відділяє чернецтво від світського життя: «Кругом люди їздять на хороших машинах, насолоджуються життям, а чому я повинен позбавити себе всього цього? Буду жити як чернець, але все це я теж хочу мати». Бувають випадки, коли притягання світського життя починає змінювати внутрішній баланс, і зв'язок людини з чернецтвом все більше послаблюється. Такі люди часом потрапляють у дорожні пригоди або вступають в конфлікти, і яка критична хвиля піднімається тоді в пресі: «Ось що відбувається в Церкві!» А що відбувається в Церкві? Адже ті, хто в Церкві, — це не небожителі, це люди не з іншої планети і навіть не з іншої країни. Це наш народ, це наші люди, зі своїми проблемами, слабостями, які приймають добре рішення стати на цей спасительний шлях, але не завжди справляються.

Господь у Євангелії розповідає чудову притчу про зерно, яке є Слово Боже (див. Мф. 13:3-8). Одне зерно падає при дорозі, і птахи прилітають і дзьобають його. Інше — на сухий ґрунт, і не може вирости, хоч і пускає паростки. Третє — в терни, і Слово Боже заглушається тернами життя. Все це має відношення не тільки до світських людей, але і до монахів, і до священиків. Церква — це не райська куща, це не зібрання праведників, а це зібрання грішників, які прагнуть бути праведниками. І завдання Церкви полягає в тому, щоб сприяти людині в її духовному зростанні. Це повною мірою стосується і наших парафіян, і тих, хто переступив поріг монастиря і бажає спасатися в чернечому образі. Якщо в якийсь момент серед ченців не виявиться ні одного грішника, то це буде означати, що історія закінчилася і ми вже в іншому світі. А доки Церква перебуває в цьому світі, вона несе на собі печатку цього світу і язви цього світу, але залишається громадою зцілення і спасіння, бо саме в цій спільноті спасіння і зцілення людина здатна знайти повноту життя і відкрити для себе врата вічності.

Ну, а тепер від теми чернецтва — до теми сучасної молоді. Надійшло на нашу адресу таке питання, яке мені дуже хотілося б оголосити: «Що повинна робити Церква, щоб не тільки залучати, але і утримувати молодь в своїх рядах? Чи треба йти назустріч деяким молодіжним установкам в побуті і в моралі?» З листа Сверчкової Надії Борисівни, Єкатеринбург.

Важко зрозуміти, про які установки і які елементи так званої молодіжної культури йде мова. Але ми знаємо, що в молодіжному середовищі сьогодні представлені різні моделі поведінки, деякі з яких діаметрально протилежні Євангелію. Так от, все те, що не відповідає Євангелію, не може виправдовуватися Церквою. Інша справа, що ставлення Церкви, шо прагне виправити такого роду поведінку, такий образ життя, завжди повинно бути пастирським. Ми не повинні бичувати людей. Ми повинні прагнути зцілити недуги так, як зцілив Господь, — з любов'ю і увагою. Це означає, що прояв тієї чи іншої молодіжної культури повинен не дратувати представників Церкви, а бути викликом для пастирської відповіді. Потрібно знаходити правильні слова, щоб допомогти людям, практикуючим ті чи інші моделі поведінки, не зруйнувати своє моральне начало.

А що Церква приймає і що не може прийняти? Вона не може прийняти те, що протилежне Слову Божому, що протилежно Євангельським імперативам. Це і є головний принцип ставлення Церкви до будь-якої культури, будь то молодіжна, іноземна або інорелігіозна, з якою Церква входить в зіткнення. Але ще раз хочу сказати, що відповідь на ці виклики повина бути пастирською, бо тільки слово, пройняте любов'ю, спроможне допомогти людині зрозуміти красу Євангелії.

І ще таке питання ставить нам Ангеліна Агафонова з міста Златоуст Челябінської області: «Скажіть, будь ласка, Ваше Святосте, чи варто людині прагнути до пізнання загадки життя, космосу та інших таємничих проявів Божественного розуму? Навіщо це? Чи Не краще життя навколо себе зробити краще і чистіше?»

Боюся, що не можна, навіть вживши всі можливі і неможливі зусилля, перешкодити людині пізнавати навколишній світ. Прагнення до пізнання закладено Самим Богом в нашу природу. Як моральне почуття не від культури, а від природи, — Бог заклав моральне почуття, як совість не від культури, а від природи, так і прагнення до пізнання не від культури, а від природи. Причому пізнання іноді вимагає віддачі всіх сил, а то і штовхає людину на ризиковані вчинки. Ми знаємо, як люди, відчуваючи власні сили, прагнучи пізнати самих себе, відправляються в самоті в кругосвітні подорожі на парусному човні, перетинають океан на веслах, сходять на найвищі гірські шпилі, тобто роблять те, що представляється неможливим для інших. А деякі, пізнаючи самих себе, йдуть на величезний «подвиг»: залишаються одні в дачному будинку і на ніч вимикають світло. І важко сказати, у кого більше сил витрачається на подолання себе, — у тих, хто на самоті пливе по океану, або у того, хто загасив світло в дачному будинку. У кожного свій поріг, свої можливості, але в межах цих можливостей людина відчуває саму себе і пізнає світ, а в результаті спільних зусиль ми здобуваємо знання, спираючись на які, можна робити життя кращим. Але найважливішим чинником, здатним змінити життя на краще, є стан нашої душі, яку ми також повинні пізнавати й виховувати через духовний подвиг.

На цьому я закінчую нашу передачу. Боже благословення нехай перебуває з вами, і до нових зустрічей.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

/ Патріарх.ua/

Анонси iнтерв'ю

23/8/2015

«Слово пастиря». Випуск від 22 серпня 2015 року

Черговий випуск авторської програми Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила «Слово пастиря», який вийшов в ефір 22 серпня 2015 року.
детальніше...>>

11/7/2015

«Слово пастиря». Випуск від 11 липня 2015 року

В черговому випуску авторської програми «Слово пастиря», що вийшов в ефір 11 липня 2015 року, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил розмірковує про духовний і цивілізаційний аспектах вибору віри, зробленого на зорі історії Русі святим рівноапостольним великим князем Володимиром.
детальніше...>>

22/6/2015

Святіший Патріарх Кирил: Неможливо припинити війни у світі нелюбові

В річницю початку Великої Вітчизняної війни Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил дав ексклюзивне інтерв'ю РІА Новості.
детальніше...>>

10/3/2015

Святіший Патріарх Кирил: Заперечуючи Божу правду, ми руйнуємо світ

Інтерв'ю Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила інформаційному агентству ТАСС.
детальніше...>>

26/1/2015

Релігійна освіта стала якіснішою. Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила журналу «Православна освіта»

Інтерв'ю Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила опубліковано в першому номері журналу «Православна освіта» за 2015 рік.
детальніше...>>

© 2010-2017 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.