ГОЛОВНА Новини ПРО ПРОЕКТ РЕДАКЦIЯ КОНТАКТИ 
Почтовая форма Карта сайта РУС

Архів матеріалів:

Жовтень 2017 р.
ПнВтСрЧтПтСбНд
2526272829301
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
303112345

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru
Фонд «Православный Крым»

Нашi банери:

Iнтерв'ю Святішого Патріарха Кирила

13/7/2014

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила для телефільму «Блаженніший Володимир»

13 липня, на 9-й день від дня кончини Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира, на телеканалі «Інтер» відбувся показ фільму «Блаженніший Володимир». В інтерв'ю створювачам фільму Святіший Патріарх Кирил поділився спогадами про приснопам'ятного владику.

— Ваша Святосте, хотів уточнити один момент з Вашої недільної проповіді, коли Ви сказали, що знали митрополита Володимира 49 років. Як відбулася Ваша зустріч? Взагалі, що це була за людина? І чи можна вважати вас друзями?

— Взагалі моє заочне знайомство з владикою відбулося набагато раніше. Мій тато, покійний протоієрей Михаїл, на початку 1960-х років відвідував Одесу як паломник. Тоді він познайомився з молодим ієромонахом Володимиром і, повернувшись до тодішнього Ленінграда, ділився своїми враженнями і розповідав про цю чудову, як він сказав, молоду людину.

А потім, коли я вступив до семінарії (а це було в 1965 році), ми й познайомилися з тодішнім архімандритом Володимиром і, незважаючи на певну різницю у віці, знайшли дуже швидко спільну мову — через безперечну близькість у поглядах, переконаннях, у сприйнятті життя. Ось тоді встановилися відносини, які я зараз можу охарактеризувати як дружні. Це була дружба людей, близьких за віком й однодумців з багатьох церковних питань.

Відтоді ця дружба тривала — можна сказати, до останнього дня життя Блаженнішого. І хоча останніми роками, через його недугу, не завжди просто було з ним спілкуватися, проте щоразу, коли я зустрічався з ним, я відчував те тепло, яке від нього виходило, і завжди моя думка зверталася в минуле, коли ми взаємодіяли, коли Блаженніший був сповнений сил. Згадувалися також різні епізоди нашого співдіяння, у тому числі пов'язані з діяльністю за кордоном. Я був його наступником з настоятельства в нашому женевському храмі: він був представником при Всесвітній раді церков, потім представником при ВРЦ став я, у нас була спільна паства.

Це був дуже складний час, час холодної війни, коли люди взагалі боялися ходити до парафій Московського Патріархату. Але на цій парафії я відчув весь пастирський талант владики Володимира. Він зумів об'єднати навколо парафії представників старої еміграції, які, забувши всякий страх і всякий дискомфорт, пов'язаний з контактами з представниками нашої Церкви, почали відвідувати храм і стали постійними парафіянами. Один цей факт переконав мене в тому, що владика мав абсолютно особливий пастирський талант, — потім я мав можливість ще багато разів у цьому переконатися.

— Якщо є дружба, то доводиться говорити на різні життєві теми в складних ситуаціях. Чи доводилося Вам коли-небудь просити у нього поради?

— Можливо, це були не прохання про пораду, а скоріше добру співпрацю, співробітництво і взаємно корисні бесіди, адже ми довгий час були ректорами — він Московської духовної академії, я Санкт-Петербурзької. Я, звичайно, ділився з ним своїми думками про необхідність реформувати систему богословської освіти і завжди знаходив у нього підтримку. А коли я став головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків, владика Володимир вже був керуючим справами Московської Патріархії, і ось тоді ми вже взаємодіяли найтіснішим чином як постійні члени Синоду.

А головне завдання, яке тоді стояло на порядку денному, — це захистити Церкву від негативного впливу з боку держави. Це була дуже непроста робота, яка вимагала, у тому числі, довірчих відносин. Ось такі стосунки у нас завжди й були — саме довірчі, дружні. Ми могли сміливо говорити один з одним по суті тих проблем, з якими стикалися, анітрохи не боячись, що хтось з нас внаслідок цієї бесіди постраждає від влади. Цей рівень довірчих відносин був дуже високий.

— Роль митрополита Володимира, точніше навіть, його місія в долі сучасного Православ'я в Україні — і ймовірно, не тільки тому, що складно розділяти Православ'я за територією? Якби інакше склався розкол, відхід частини священиків, якби він, наприклад, відмовився від Київської митрополичої кафедри, або обрали не його — роль людини в історії?

— Його роль важко переоцінити. Я добре пам'ятаю все те, що відбувалося в 1992 році. Це була дійсно якась катастрофа. Величезна небезпека нависла над нашою Церквою — небезпека не просто розколу, який вже був фактом, але розширення цього розколу. Ми добре пам'ятаємо, що розкол активно підтримувався тоді політичною силою в Україні, і потрібно було протиставити цій небезпеці особистість, яка була б здатна згуртувати навколо себе людей, яка б користувалася беззаперечним авторитетом, за якою пішли б люди. І, крім владики Володимира, нікого іншого в нашій Церкві не було.

По-перше, він син України. Я б сказав, він був дуже інтелігентний українець, чудово володів українською мовою, який міг і писати, і говорити українською, причому ідеальною мовою. До того ж він був дійсно вірним служителем Церкви — єдиної Руської Православної Церкви. І коли було поставлено питання, хто ж може в цих важких умовах очолити Українську Церкву, стати Київським митрополитом, ні у кого не було й думки, що ним може бути хтось, крім митрополита Володимира. Його було обрано, — як ми знаємо, одноголосно, а потім відбулося його тріумфальне сходження в Київ, коли його зустрічали тисячі людей, коли на знак солідарності з ним і на знак протесту проти розколу ядро парафін Князь-Володимирського собору в Києві пішло до митрополита Володимира. Хор пішов, регент пішов, духовенство пішло — це був, звичайно, сильний удар по розкольниках. З'явилася особистість, з якою дуже важко змагатися.

І якщо ми говоримо про сильні сторони характеру владики, то потрібно додати, що у нього не було ніякої показної сили. Він ніколи не підвищував голосу, ніколи ні на кого не кричав, ніколи не стукав кулаками, ніколи не вимовляв злих слів, які не личить говорити священнослужителю, в його виступах ніколи не було агресії. Саме тому у нього було дуже багато друзів, у тому числі таких, що дуже поважали й цінували його, але не належали до нашої Церкви. Ось це знову-таки пастирський талант — говорити правду, ніколи не йти на компроміси, за якими криється зрада, і одночасно бути людиною переконливою і для одних, і для інших. Ось таким був владика Володимир.

— Ви говорили в словах свого співчуття, що не було людей, які б його не поважали в будь-яких таборах, серед будь-яких політичних сил, і це без сумніву так. І ще одне питання. 27 січня 2009 року, Помісний Собор Руської Православної Церкви. Саме митрополит Володимир задає Вам питання про Вашу згоду вступити на Патріарший престол після Вашого обрання. Ви відповідаєте згодою. Що Ви відчували по відношенню до нього? Чи важливо було для Вас, що саме ця людина ставила Вам це питання, одне з найголовніших у Вашому житті? І яка була розмова потім, після інтронізації?

— Він ставив це питання згідно з нормою літургійного статуту. Це питання завжди ставить перший член Священного Синоду Руської Православної Церкви, а за статутом нашої Церкви першим членом є Київський митрополит. Тому це був його богослужбовий обов'язок. Але мені було дуже приємно, що це питання поставив саме він — людина духовно мені близька, якій я завжди дуже симпатизував і з якою були, як я вже сказав, дуже добрі стосунки.

Це був історичний момент, дуже для мене трепетний, тому що в цьому питанні сфокусувалася вся майбутня відповідальність, яка лягає на Патріарха. Адже не просто протокольне питання. Це певне зобов'язання, яке Патріарх приймає на себе. Він не відмовляється від служіння, отже він приймає на себе хрест з усіма витікаючими наслідками.

А ось нести хрест Патріарх один не може. Йому повинні в цьому хрестоносінні допомагати своїми молитвами і єпископат, і клір, і весь віруючий народ. Отже владика Володимир був одним із тих, можливо, навіть більшою мірою, ніж будь-хто інший, хто допомагав мені нести цей хрест. Я був упевнений: поки він біля керма церковної влади на Україні, наша Церква не піддасться розколу і не буде зроблено жодних кроків, які підірвали б канонічне Православ'я на українській землі. І я дякую Богові, що моя впевненість і мій спокій повною мірою виправдалися.

Владика переступив поріг земного життя і увійшов у вічність, не погрішив ані проти архієрейської присяги, ані проти свого покликання бути хранителем канонічного Православ'я в Україні.

— Ви багато спілкувалися з владикою в різні Ваші приїзди і до цього. Які він мав погляди і якою була його думка з приводу долі Української Православної Церкви?

— Ще раз хочу сказати, що він дуже твердо стояв на канонічній позиції, тому від нього не слід було чекати ніяких сюрпризів, ніякої інтриги, ніякої несподіванки. Весь наш єпископат йому довіряв, і, як я вже сказав, ми не були посоромлені у своїй довірі та у своїх надіях. Владика надавав дуже великого значення тому статусу, який зараз має Українська Православна Церква. Це самоврядна Церква з дуже широкою автономією, з правами, що практично наближаються до автокефальних. Ми з ним багато розмовляли на цю тему і в 1992 році, і пізніше. Він говорив про те, що такий статус допоможе і зберегти канонічне Православ'я, і зміцнити віру православну в українському народі.

Що гріха таїти: були і в єпископаті ті, хто не хотів, щоб Українська Церква мала такі права. Отже він був гарячим прихильником надання цих прав Української Православної Церкви, і практично на кожному Архієрейському Соборі в тій чи іншій формі свідчив про важливість всього того, що було здійснено в 1992 році. Він вважав це оптимальною формою і ніколи не говорив, що в майбутньому потрібно зробити якось інакше. Він наполягав на тому, що існуючий статус дає Українській Православній Церкві повну можливість здійснювати своє служіння на благо українського народу.

Думаю, всі добре знають, що одночасно він був відкритий до діалогу з усіма іншими. Дуже по-людськи переживав факт розколу, постійно молився про возз'єднання українського Православ'я, але не мислив цього возз'єднання поза канонічних рамок і поза канонічних кордонів.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

/ Патріарх.ua / 

Анонси iнтерв'ю

13/7/2014

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила для телефільму «Блаженніший Володимир»

13 липня, на 9-й день від дня кончини Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира, на телеканалі «Інтер» відбувся показ фільму «Блаженніший Володимир». В інтерв'ю створювачам фільму Святіший Патріарх Кирил поділився спогадами про приснопам'ятного владику.
детальніше...>>

28/1/2014

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників засідання Різдвяних парламентських зустрічей в Раді Федерації РФ

28 січня 2014 Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил взяв участь у Різдвяних парламентських зустрічах, які пройшли в Раді Федерації ФЗ РФ. На завершення засідання Предстоятель Руської Церкви відповів на запитання, що надійшли із залу.
детальніше...>>

7/1/2014

Різдвяне інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила телеканалу «Росія»

7 січня 2014 року в ефірі телеканалу «Росія-1» було показано Різдвяне інтерв'ю Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила журналісту і телеведучому, генеральному директору російського міжнародного інформаційного агентства «Росія сьогодні» Дмитру Кисельову.
детальніше...>>

7/1/2014

Різдвяне звернення Святішого Патріарха Кирила до телеглядачів

7 січня 2014 року, у свято Різдва Христового, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил виступив зі зверненням до телеглядачів.
детальніше...>>

24/11/2013

Святіший Патріарх Кирил: «Щоб зцілити духовну рану, нанесену безбожництвом, ми повинні допомогти людям пройти шляхом нового воцерковлення»

Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил дав інтерв'ю кореспонденту обласної незалежної газети «Смоленські новини».
детальніше...>>

© 2010-2017 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.