ГОЛОВНА Новини ПРО ПРОЕКТ РЕДАКЦIЯ КОНТАКТИ 
Почтовая форма Карта сайта РУС

Архів матеріалів:

Лютий 2018 р.
ПнВтСрЧтПтСбНд
2930311234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627281234
567891011

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru
Фонд «Православный Крым»

Нашi банери:

Інтерв'ю

2/2/2018

На цьому шляху не буде легко — інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Онуфрія

Про живих святих, апробованих християн та умови нашої духовної перемоги.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Онуфрія журналу «Отрок».

— Ваше Блаженство, коли Ви йшли навчатися в семінарію, то, як син священика, знали про гоніння на Церкву, на духовенство і віруючих. Невже у Вас не було сумнівів, чи варто піддавати ризику своє майбутнє?

— Дні моєї юності, молодості — це були жорстокі атеїстичні часи. Боролися з Богом, з вірою, з усім духовним. Священики, їхні діти і ті, хто ходив до храму, вважалися людьми другого або третього сорту; над ними знущалися, сміялися, їх зневажали, ображали на всіх рівнях — починаючи з будь-яких офіційних заходів (зборів молоді, робітників на фабриці або колгоспників) і закінчуючи школою та вулицею. Це вважалося нормою, і ми до цього звикли.

Звичайно, в глибині душі бувало прикро, але жалю або бажання змінити себе тільки заради того, щоб перестали знущатися, не виникало. Можна було відмовитися від Бога, перестати ходити до церкви — образи припинилися б. Але таких думок не було ніколи.

І перш ніж вступити до семінарії, я багато про це думав, внутрішньо себе готував. Мене тягнуло на цей шлях, і я розумів, що на цьому шляху не буде легко, що чисто по-людськи мене очікують ганьба і паплюження. Але не цього я боявся. Страшно було, що не вступлю. Що приїду додому, і наді мною сміятимуться, мовляв, хотів стати попом, а мізків не вистачило. Так що для себе я вирішив, що якщо не вступлю, назад не повертаюся. Залишуся в монастирі, буду нести послух, готуватися і поступати на наступний рік. Ось такі були у мене тилові плани на крайній випадок.

— Чи зустрічалися Ви з ким-небудь зі сповідників віри, нині вже прославлених у лику святих або ще не канонізованих?

— Зустрічався, і з багатьма! Хто в ті часи ходив до церкви, всі були суцільно прикладами. Все — люди гідного життя, такі апробовані християни. Дійсно яскраві, виняткові особистості, незаперечний зразок досконалості християнського.

Архімандрит Кирил (Павлов), під духовним керівництвом якого ми жили в Троїце-Сергієвій лаврі. Святий при житті: так усі вважали. Йому про це, звичайно, не говорили, тому що сказати таке — означає, людині нашкодити. Але його життя все було на виду, прозоре. Він нічого не робив за закритими дверима. Келія його ніколи не закривалася, і лише коли він лягав відпочивати, то замикав двері на замок — інакше б просто не зміг відновити сили, тому що люди йшли до нього невпинно. Його життя для всіх було як на долоні, і при цьому жодної неправильної дії, немічної поведінки з його боку ми не бачили. Все було наповнене любов’ю до Бога, до людей, і цим він жив: служив Богу і ближнім. Дуже яскравий приклад живого святого, якого я особисто бачив, і словеса якого чув на власні вуха.

Пам’ятаю одну сім’ю… Миряни, теж святі, особливі святі! Жили вони в Первоуральску, в Свердловській області. Дві рідні сестри — обидві діви, заміж не виходили. Одну звали Євлалія, іншу — Параскева. На прізвище Сироткіни. Вони приїжджали до нас в лавру на прощу, там я з ними і познайомився. Євлалія була немічна від народження, не працювала. А Параскева працювала на великому підприємстві. Як віруючу, її, напевно, гнобили, але вона так себе вела, що в глибині душі всі її поважали. Вона була наповнена любов’ю, всім допомагала, всіх жаліла — хоч віруюча людина перед нею, хоч ні.

Якось трапилася така історія. Одна жінка з заводу, де працювала Параскева, йшла додому після другої зміни, о дванадцятій годині ночі. Зайшла в темний провулок, як раптом бачить: якийсь чоловік став її переслідувати. Вона прискорила крок, і він прискорив, вона побігла, а він — за нею. Вона зрозуміла, що той хоче над нею поглумитися, і почала кричати: «Бог Сироткін, допоможи мені!». І чоловік пропав.

— Прямо як біблійне «Бог Авраама, Ісака та Якова»…

— Ось таких людей я знав.

— Ваше Блаженство, відомо, що справами проти священнослужителів займалося ціле відділення в органах держбезпеки. Що могла проста людина протиставити цьому відточеному репресивному апарату?

— Тільки особисту мужність. Адже то була величезна машина, добре налагоджена, добре фінансована, і противитися їй хоч на юридичному, хоч на економічному рівні було неможливо і марно. Протистояти їй можна було тільки мужністю.

— Чи відчували Ви утиски на собі? Як вдалося це подолати?

— Чесно кажучи, з умовляннями відмовитися від віри до мене не приходили.

Пам’ятаю тільки один випадок. Коли вступав в духовну семінарію, треба було пройти медкомісію — дуже строгу, як у військовому училищі. А я в дитинстві переніс хворобу легенів. Давно вже вилікувався, все було нормально, але на рентгені знайшли якісь сліди цієї хвороби і відправили мене на обстеження в міську лікарню. Я прийшов, лікар-пульмонолог, жінка, яка робила обстеження, почала вмовляти. «Ось, ти така молода людина, тобі б працювати на якомусь підприємстві — ось ти був би щасливий. Ми б тобі допомогли вступити до вишу, ти б навчався і став ще щасливішим…» Я мовчу, нічого не відповідаю, а про себе думаю: «Господи, та я тільки з підприємства приїхав, але щастя там не знайшов. І в виші три роки провчився і теж щасливим там себе не відчував».

Добре, що я промовчав, бо до будь-якого слова можна було причепитися, а до мовчання — ні. І вона поговорила-поговорила та й замовкла.

— Ви ж не тільки з живими святими перетиналися. У 1992 році вам довелося в Києво-Печерській лаврі знаходити мощі священномученика Володимира (Богоявленського). Перший новомученик Церкви Христової, і час набуття його мощів припав також на апогей тиску держави… Можете розповісти, що Ви відчували, коли приступали до цієї святині? Про що тоді думали?

— Пам’ятаю, коли розкрили крипту в Хрестовоздвиженському храмі, то спустилися вниз і при світлі свічок і ліхтариків в напівтемряві стали шукати, що там і де. І раптом намацую на кришці труни Священномученика чотири якихось кулі. Думаю, що таке ?! Що за кулі такі — можливо, тоді були особливі труни, які зверху прикрашалися кулями.

Кришку зняли, а під нею якась стружка. Потім тільки намацали мощі. І зрозуміли, що труна… перевернута. Десь ми читали, що коли Священномученика ховали, так поспішали, що труну якось необережно опускали, він впав і перекинувся. Так не стали і піднімати: все закрили і пішли — настільки боялися. А хрест, який був у митрополита Володимира в руках, виявився в самому низу…

Звичайно, було почуття благоговіння перед Святителем. Він так мужньо сповідав свою віру — і не перед словами викриття, а перед дулом гвинтівок показав себе християнином і священиком. А це набагато складніше.

— Запам’яталося дуже, яке було натхнення, коли мощі знайшли… В українському Православ’ї розкол, в суспільстві напруга, а тут така втіха: раз Священномученик тепер з нами перебуває своїми мощами, то все буде добре.

Але як Ви думаєте, чому так вийшло, що предстоятеля Церкви на очах у віруючих прямо під час служби вели за ворота лаври на розстріл, і ніхто не заступився?

— Знаєте, нічого в житті не буває без волі Божої або без попущення Божого. Те, що трапилося зі священномучеником Володимиром, і було Божим попущенням. Значить, треба було страждати. Страждати, але свою віру сповідувати. Якщо Бог попустить і нам подібне пережити, думаю, Він дасть і силу для цього, і мужність, і розум.

— Сучасна церковна історія містить чимало сумних епізодів: поділу, міжконфесійні сутички, взаємна ненависть… Що можна відповісти людині, якого бентежить те, що віруючі люди часом не являють собою образ кротких учнів Христових?

— Коли людина приходить до Церкви, це не означає, що вона автоматично стає досконалим християнином. І щодо монастирів так само: надягаючи чорний одяг, люди не стають відразу досконалими монахами. Ми тільки йдемо на шлях боротьби з собою, з гріхом. І ця боротьба проходить дуже складно. У ній бувають і падіння, і невдачі, але і перемоги бувають.

Трапляється, при боротьбі піднімається пил, тріски в боки летять, шум, тріск… Люди бачать це і дивуються: «Як таке можливо ?! Адже він церковний, а значить, повинен бути досконалим».

Виходить, до людини церковної вимоги дуже завищені, а до себе дуже занижені: «Я мирянин, мені можна. А йому — не можна, тому що він монах чи давно ходить в храм». Нічого подібного! Євангеліє написано для всіх. І потрібно пам’ятати, що життя християнина відрізняється тим, що він з собою бореться, себе смиряє, себе утримує від гріха; при цьому іноді не витримує, а й в падінні отримує дорогоцінні уроки смирення. Такі уроки, які потім допоможуть йому здобувати великі перемоги.

Окрім новоначальних, в монастирях, та й в світі, є люди, які досягли вже певної міри досконалості. У них — любов, терпіння, смирення. Тільки потрібно побачити цих людей. Адже ті, хто мають в собі добре, завжди ховаються, остерігаючись гордині, яка може все знищити: і що людина придбала, і що хотіла придбати.

Людина тоді перестане помічати недоліки інших, коли сама почне боротьбу з собою. Тоді навчиться бути кроткою, милосердною і поблажливою до немочей ближніх. І якщо вона побачить падаючого, то скаже: «Господи, я сам стільки разів падав. Допоможи, Господи, щоб він встав, і заради його молитов помилуй мене і допоможи мені йти шляхом спасіння». Тому щоб побачити в Церкві гідних людей, які дійсно є носіями благодаті Божої, потрібно почати боротьбу з собою, зі своїм гріхом і йти до Бога.

Архієпископ Обухівський Іона, Юлія Комінко

За матеріалами сайту УПЦ

 

/ Патріарх.ua /

Анонси iнтерв'ю

16/2/2018

Блаженніший Митрополит Онуфрій відповідає на актуальні питання про Великий піст

Навіщо дотримуватися посту і обмежувати себе? Як не перетворити піст на дієту? Головні правила постування для сімейних людей. Кому можна послабити тілесний піст? Як не впасти у фарисейство? Ознаки того, що ми проводимо піст правильно.
детальніше...>>

2/2/2018

На цьому шляху не буде легко — інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Онуфрія

Про живих святих, апробованих християн та умови нашої духовної перемоги.
детальніше...>>

6/10/2017

Блаженніший Митрополит Онуфрій: «Головна помилка людини – в небажанні довіритися Богові»

Як знайти Божу благодать? Яка краса врятує світ? Що потрібно робити для того, щоб потрапити в Царство Небесне?
детальніше...>>

29/8/2017

Інтерв’ю Предстоятеля про головну ознаку Божої людини

Віра людини особливо перевіряється в скрутних життєвих ситуаціях. У важкі моменти християнину потрібно більш ревно звертатися до Бога, Божої Матері та святих.
детальніше...>>

19/7/2017

Як не відійти від Церкви в часи випробувань — інтерв’ю Предстоятеля

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Онуфрія «Церковній православній газеті».
детальніше...>>

© 2010-2018 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.