ГОЛОВНА Новини ПРО ПРОЕКТ РЕДАКЦIЯ КОНТАКТИ 
Почтовая форма Карта сайта РУС

Архів матеріалів:

Квітень 2017 р.
ПнВтСрЧтПтСбНд
272829303112
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
1234567

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru
Фонд «Православный Крым»

Нашi банери:

Проповіді Святішого Патріарха Кирила

5/3/2017

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю Торжества Православ'я після Літургії в Храмі Христа Спасителя в Москві

5 березня 2017 року, у Неділю 1-у Великого посту, Торжества Православ'я, Святіший Патріарх Кирил звершив Літургію святителя Василія Великого і чин Торжества Православ'я в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя в Москві. Після закінчення богослужіння Святіший Владика звернувся до віруючих зі словом.

Всіх вас, Високопреосвященні і Преосвященні владики, дорогі отці, брати й сестри, сердечно вітаю і поздоровляю з першою неділею Великого посту — святом Торжества Православ'я!

У цей день ми згадуємо перемогу над єресями і приєднуємося подумки до урочистостей, які відбулися в IX столітті в Константинополі, коли при активній участі благочестивої імператриці Феодори, при повній підтримці єпископату Церкви і віруючого народу, було остаточно покладено край важкою епохи іконоборства.

Іконоборство зросло з конкретних єретичних помилок, як і всі єресі, що передували іконоборчеству і що з'явилися після нього. А всі єретики, за словом святого Афанасія Олександрійського, великого борця з єрессю аріанства, мали батьком своїх власних суджень льстеця-диявола.

Тверде свідчення святого Атанасія Олександрійського допомагає зрозуміти, що в основі єретичних думок завжди лежала зла воля ворога роду людського. А що ж таке єретичні думки? Всяка єресь була небезпечна тим, що не цілком відкидала всього християнського учення. Вона не ставила під сумнів авторитет святих апостолів і навіть Євангелія, як і авторитет мужів апостольських, апологетів і отців. Але, не відкидаючи попереднього навчання, єресь вносила свої власні думки, які в принципі руйнували все, що було до цієї єресі проголошено і затверджено як віра Церкви.

В цьому велика небезпека єресі. Вона нібито відгукується на нові виклики, нові проблеми, на розвиток людської думки, на нові філософські погляди і переконання. Здавалося б, добрим наміром є прагнення позитивно відповісти на багато з цих поглядів, переконань, знайти їм якесь виправдання в самій християнській вірі. Але якщо відбувається якась нестиковка, то єретиками вносяться «корективи» у православну віру, що йде від святих апостолів, — щоб зблизити віру з пануючими в суспільстві поглядами. Так з'являються гарячі проповідники тих чи інших єретичних навчань, — люди, натхненні нібито великої місіонерської ідеєю зробити Церкву більш зрозумілою, більш ефективною, що відповідає потребам часу згідно з володарями дум переживаємої епохи.

Досить згадати єресь Арія, який заперечував Божество Господа Іісуса Христа, але намагався викласти своє вчення в таких філософських і богословських категоріях, які не входили б у явне протиріччя з Євангелієм. Арій говорив, що сутність Христа не та, що у Бога Отця, але в цій своїй сутності Христос повністю подібний до Бога Отця. Але святі отці зупинили Арія, тому що, якщо логічно розвинути його прихованому хитрість, стане ясно, що Христос — це не Бог, це творіння. Яке творіння? Звичайно, сама людина, в її найвищому вияві. В результаті людина обожнюється настільки, що вже немає межі між Богом і людиною.

Коли вже в Новий час, на рубежі XV і XVI століть, отримали поширення філософські погляди на людину як на вінець буття і абсолютну цінність, вище якої немає нічого, ці філософські ідеї дуже скоро придбали політичне звучання. Під цю ідею сформувалися не тільки література і образотворче мистецтво, але і політичні погляди, згідно з якими людина як найвища й абсолютна цінність не має жодної потреби в Богові. Людина — в центрі буття. А якщо так, то яка людям справа, є Бог чи ні? Всі сили повинні бути спрямовані на те, щоб людині було добре, щоб вона розкріпачувала свою природу, щоб вона була абсолютно вільна. А суспільство має обслуговувати цю абсолютну свободу і абсолютне значення людської особистості. Ми знаємо, до яких тяжких наслідків призвела ця філософська думка. Революції, криваві потрясіння, що в тому числі і торкнулися нашої країни, — всі вони всі апелювали до такого розуміння людини, і на благо цієї обожненого людини відбувалися страшні діяння, що приводили до численних жертв та потрясінь. А хіба це не та ідея, яку проповідував Арій? Правда, на межі XV і XVI століть вже не дуже дбали про те, щоб привести цю концепцію у видиму відповідність Євангельському посланню, — на відміну від Арія, що прикривав свою єресь благочестивими фразами. Але мета була та ж сама — на місце Бога поставити людину! І сьогодні ми не можемо сказати, що цю давню оману повністю викоренено, — вона постійно актуалізується в різних формах, і досі від того, як люди відповідають на це питання, залежить устрій суспільства, майбутнє світу і людини.

Те ж саме можна сказати і про єресь іконоборства. Багатьом вона здавалась цілком переконливою, особливо у зв'язку з тим, що традицій іконошанування і священних зображень не було в ісламі. Створювався якийсь спільний релігійно-культурний фон, в контексті якого стало легко стверджувати, що шанування ікон — це єресь, що не можна зображувати Бога, Богородицю, святих угодників, оскільки все це нагадує ідолопоклонство. І адже багато спокусилися! Навіть імператори і патріархи впали в єресь іконоборства, в тому числі Іван Граматик, послідовний борець з іконами. Іконоборство не було теоретичною суперечкою, — воно дуже швидко перетворилося на державну політику, і вся могутність Візантійської імперії була спрямована на придушення іконошанування. Почалися гоніння — не від язичників, а від іконоборців, що увінчалися тисячами ні в чому не винних загублених православних життів. Ченці тікали з Візантії, закопували ікони, ховали їх в стіни монастирів. Одна тільки згадка про ікони розглядалася як прояв нелояльності імператору — майже як під час антихристиянських гонінь перших трьох століть.

А в чому ж справа? У чому небезпека цієї єресі? Чому мужньо повстали проти неї ієрархи, священики, монахи, і в кінці кінців благочестива імператриця Феодора приєдналася до цієї боротьби? Та тому що, заперечуючи ікони, єресіархи заперечували реальність Божественного втілення. Адже якщо Господь Іісус Христос втілився, якщо Він залишив Свій лик, якщо жила Божа Матір, то виникає питання: а чому не відтворити ці образи? Чому, дивлячись на них, не звертатися до тих, хто, перебуваючи вже поза нашому земному житті, реально перебуває в житті небесному? Чому не можна, дивлячись на образ, думку свою підносити до первообразу? Здавалося б, все так очевидно — якщо виганяти ікони, то виганяється сама ідея Боговтілення, — але багато хто не зрозуміли, піддалися спокусі, отцем якого є лжець, ворог роду людського. В якомусь сенсі ми і сьогодні нерідко стикаємося з запереченням Божественного втілення. Багато хто, визнаючи факт існування Іісуса з Назарету, заперечують факт Боговтілення. Ця інша форма заперечення, але має ті ж коріння і ту ж причину, що і давнє іконоборство.

Що означає зберігання догматів, зберігання віри? Ми часто говоримо, що православна людина — це та, хто зберігає віру. Але зберігати віру, просто повторюючи старі формулювання догматів, недостатньо, та й мало хто ці формулювання знає і пам'ятає. Потрібно зберігати віру, відображену в церковних догматах, по суті. А для того щоб зберігання віри було активним і, я б сказав, творчим, ми повинні співвідносити Божественні істини, закарбовані в догматах, з реальністю нашого життя. І якщо жити по вірі, по тим самим догматам, то виникає можливість чинити опір льстецю-дияволу, ворогу роду людського, який знову і знову намагається наповнити людські судження своєю брехнею. У цьому актуальність, сила, злободенність того, що ми називаємо православною вірою. І нехай допоможе нам Господь молитвами наших святих попередників, імена яких ми сьогодні урочисто згадували, зберігати віру православну і стверджувати її розумно й переконливо для кожного наступного покоління людей. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Патріарх.ua

Анонси подій

5/3/2017

Слово Святішого Патріарха Кирила в Неділю Торжества Православ'я після Літургії в Храмі Христа Спасителя в Москві

5 березня 2017 року, у Неділю 1-у Великого посту, Торжества Православ'я, Святіший Патріарх Кирил звершив Літургію святителя Василія Великого і чин Торжества Православ'я в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя в Москві.
детальніше...>>

4/3/2017

Слово Святішого Патріарха Кирила в суботу першої седмиці Великого посту після Літургії в храмі свтт. Афанасія і Кирила на Сивцевом Вражку

4 березня 2017 року, у суботу першої седмиці Великого посту, день пам'яті священномученика Ермогена, Патріарха Московського і всієї Росії, чудотворця, і великомученика Феодора Тирона,
детальніше...>>

4/3/2017

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні Неділі 1-ї Великого посту після богослужіння в Заіконоспасському ставропігійному монастирі

4 березня 2017 року, напередодні Неділі 1-ї Великого посту, Торжества Православ'я, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив всенічне бдіння в Заіконоспасському ставропігійному чоловічому монастирі м. Москви.
детальніше...>>

3/3/2017

Слово Святішого Патріарха Кирила в п'ятницю першої седмиці Великого посту після Літургії Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя в Москві

3 березня 2017 року, у п'ятницю першої седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Кирил звершив Літургію Передосвячених Дарів у кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя в Москві.
детальніше...>>

3/3/2017

Проповідь Святішого Патріарха Кирила напередодні суботи 1-ї седмиці Великого посту після богослужіння в Богородице-Різдвяному монастирі

Увечері 3 березня 2017 року, напередодні суботи 1-ї седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив полієлейну утреню в Богородице-Різдвяному ставропігійному жіночому монастирі в Москві.
детальніше...>>

© 2010-2016 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.