ГОЛОВНА Новини ПРО ПРОЕКТ РЕДАКЦIЯ КОНТАКТИ 
Почтовая форма Карта сайта РУС

Архів матеріалів:

Вересень 2018 р.
ПнВтСрЧтПтСбНд
272829303112
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
1234567

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru

Нашi банери:

Візити Святішого Патріарха Кирила в Україну

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання під час зустрічі з громадськістю Одеси

22 липня 2010 року відбулася зустріч Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила з громадськістю Одеси та інших міст України. Після закінчення виступу Предстоятель Руської Церкви відповів на запитання присутніх.

***

Ми тільки на початку шляху, який приведе до реального відновлення духовного життя наших народів

— Перш ніж поставити питання, дозвольте висловити глибоку вдячність за Ваш візит. Мої знайомі, друзі просили передати Вам глибоку подяку за Ваш пастирський візит і духовну підтримку, яку він надає людям. Моє питання таке: критики Церкви нерідко стверджують, що, хоча протягом 20 років йде духовне відродження, відкриваються нові храми, стан суспільства не стає більш здоровим. Не могли б Ви прокоментувати такі твердження?

— У мене немає однозначної відповіді на це питання. З одного боку, безсумнівно, в нашому житті відбувається багато благих змін. Я щойно прибув з Одеської національної юридичної академії, де бачив молодь, бачив професорів, вдивлявся в їхні обличчя. Вони з минулого, того самого безбожного минулого, але це люди вже з іншою життєвою орієнтацією, з іншою моральною позицією.

Мені часто доводиться мати справу з молоддю, я люблю спілкуватися з молодими людьми і теж багато чого в них вчуся. Коли говориш на великих зборах молоді, коли тисячі й тисячі людей тебе слухають не дві, не три хвилини, а потім ставлять розумні питання, в яких виражається їх біль, тривога, надія, то розумієш, що багато позитивного відбувається сьогодні.

З іншого боку, статистика свідчить про те, що хоча і є невелике скорочення кількості розлучень, кількості абортів, цього недостатньо. Ситуація зі злочинністю в різних місцях різна, проте, за великим рахунком, Церква несе відповідальність за все, і за цю статистику теж. Це означає, що ми сьогодні повинні таким чином переналаштувати пастирську роботу, щоб священик був орієнтований на ці проблеми, — не просто храм збудував, куполи позолотив, газончики постриг, але й звертав увагу на те, що відбувається навколо. Ось чому при кожному храмі повинна проводитися і соціальна, і виховна робота, і робота з молоддю.

І як не дивно, якщо підходити з таким критерієм до організації церковного життя, у нас недостатньо храмів. Здається, ну куди ж більше, а насправді — що можна зробити на рівні індивідуального виховання людей, якщо один храм — на сім-десять тисяч осіб? Ми зіткнулися з цією проблемою в Москві: здавалося, храмів достатньо в місті, а насправді це зовсім не так, бо якщо працювати на рівні виховання людей, потрібно більше священиків, більше храмів, і при храмах повинні бути центри, в яких проводилася б така робота.

Я вважаю дуже важливим залучення мирян до цієї роботи. Як раніше будувалося парафіяльне життя? Були настоятель, якщо парафія велика — другий чи третій священик, диякон, регент, псаломщик. А зараз, я вважаю, при кожній парафії повинен бути викладач, соціальний працівник, молодіжний лідер, яким можна було б давати завдання, які зарплату отримували б від парафії і були б підзвітні настоятелю і парафіяльній раді. Ось працює такий молодий чоловік, а в кінці року або через півроку учасники парафіяльних зборів або настоятель запитують: слухай, а наскільки наша парафія збільшилася у цьому молодіжному сегменті, скільки ходить на Літургію? Ходило 30 осіб, а зараз скільки? Якщо він скаже, що тепер ходить 32, значить, робота незадовільна. Потрібно на такий рівень переходити.

Що ж стосується соціальної роботи: дійсно, потрібно допомагати, в тому числі й людям невіруючим і тим,що належать до інших релігій. Церква завжди несла слово втіхи, допомоги, зцілення усім. Але часом буває так, що ми у своїй парафії не знаємо, кому з парафіян потрібна допомога; у нас немає списку тих, що терплять злидні. А скільки ж існує людей похилого віку, самотніх, з копійчаними пенсіями! Все життя він чи вона трудилися, і ось приходить старість, діти роз'їхалися, і абсолютно самотня людина, на межі бідності, приходить до церкви, але ніхто не знає про її проблеми, ніхто не знає, що відбувається з нею. Так може, соціальну роботу в першу чергу почати з наших парафій? Там потрібно працювати, мало-помалу. Краще відповісти такими справами, ніж відповідати якимись цифрами, які не дають реальної картини. Нам є чим займатися, ми тільки на початку шляху, ми тільки відновили втрачене за радянських часів. Дай Боже усім нам сил іти тим шляхом, який приведе нас до реального відновлення духовного життя наших народів.

Священикові можна і потрібно брати участь в інтернет-дискусіях для того, щоб нести людям слово Боже, але робити це необхідно з почуттям підвищеної відповідальності

— Ваша Святосте, хотів поставити запитання про Інтернет. Ви не один раз висловлювалися про те, що треба будувати спілкування в Інтернеті, але Інтернет багато в чому передбачає певну анонімність. Чи можливо священнослужителю або просто мирянину ховати своє християнське ім'я під «ніками»?

— Чи допустима анонімність стосовно мирян, мені важко сказати: іноді людина, яка займає певне положення, хоче взяти участь у дискусії, але розуміє, що якщо вона підпишеться «директор науково-дослідницького інституту» або «депутат», або який-небудь «міністр», то це, можливо, не дуже добре. Тому не можна обмежувати людей, які бажають брати участь у такого роду дискусіях, вимогами, щоб вони неодмінно відкривали свої імена.

Що ж стосується священиків, ситуація інша. А для чого вони тоді в Інтернеті, від нудьги чи що? Так прийдіть до архієрея, він вас роботою навантажить. Якщо ти виходиш в Інтернет, то у тебе має бути тільки одна мета — проповідь слова Божого, ти повинен допомагати людям. Потрібно включатися у дискусії, щоб коректувати їх хід, але для цього потрібно володіти знаннями, правильно викладати свої думки, бути людиною освіченою, доброю, щоб через ці тексти усі зрозуміли — тут правда: людина не дає втягнути себе у стихію цього світу,вона не дає себе втягнути у лайку, вона над сутичкою, вона правильно каже... Якщо через ці слова хоч одна людина знайде внутрішній мир і спокій, я вже не кажу про віру, вже виправданою буде участь священика в дискусії. Але потрібна, звичайно, велика відповідальність. Тому немає однозначного рецепта.

Але я б категорично не рекомендував священикам анонімно брати участь у цих інтернет-дискусіях, бо не бачу в цьому сенсу. Виходить, у людини занадто багато часу і дійсно робити нічого. А ось писати в Інтернеті для того, щоб нести людям слово Боже, можна і потрібно, але робити це необхідно з почуттям підвищеної відповідальності.

Все, що не руйнує людської особистості, а підносить її, включено у Божий задум про спасіння грішної і падшої людини

— Наша зустріч проходить у дивовижній будівлі, яка пам'ятає і Карузо, і Шаляпіна, де диригував Римський-Корсаков, співала Крушельницька, часто бував Чайковський. Хотілося б дізнатися про Ваше ставлення до опери і балету, в якій мірі для християнина можливо захоплення цими видами мистецтва і театром. Яка Ваша улюблена опера?

— Відразу скажу, що я дуже люблю музику та образотворче мистецтво, особливо живопис, архітектуру. Я багато часу присвятив вивченню історії мистецтва, причому поза якимись шкільними або академічними програмами. І мені це завжди допомагало, бо історія мистецтва — як віконце, через яке ви підглядаєте в минуле, в духовний світ людей.

Мене іноді запитують: а як Ви ставитеся до абстрактного мистецтва? До мистецтва справжнього я завжди ставлюся позитивно, тому що воно відображає внутрішній світ людини, і якщо ви на полотні бачите пекло, то це ж пекло зроблене художником, це значить, пекло присутнє в його житті. Отже, це спостереження може мати величезне значення для вас — він показує, що у нього в душі. Іноді кажуть: ну слухайте, ця сюрреалістична картина страшна... Так може вона і є важливою саме цим жахом, цим кошмаром, якщо це справжнє, а не псевдомистецтво.

Що ж стосується музики, я переконаний, що гармонія — це закон, який Бог поклав у основу буття. У світі все гармонійно. Адже не випадково Достоєвський сказав: «Краса врятує світ». Краса — це і є гармонія, і якщо людина формує гармонійний стан своєї особистості, вона живе згідно із головним законом буття — Божим законом, вона спасається.

Естетичний вимір мистецтва теж є дуже важливим. І в цьому сенсі і опера, і балет, я маю на увазі балет класичний, — все це заслуговує на увагу. Кожна людина може зрозуміти, що в її душі відбувається, коли вона оперу послухала або навіть балет подивилася — йде вона зі світлим або з бридким відчуттям. Ось і відповідь — хороше це мистецтво чи погане, воно піднімає або руйнує, провокує якісь інстинкти, і похіть людську. Все, що не провокує цієї похоті, що не руйнує людської особистості, а навпаки, її прославляє, — працює на гармонізацію світу і людини, все це включено в Божий задум про спасіння грішної і падшої людини.

А що стосується улюблених опер, мабуть, треба відповісти одразу ж: «Євгеній Онєгін» Чайковського, але слід також зазначити, що я люблю італійські опери, особливо твори Верді.

Якщо у митців не вистачає почуття сорому, совісті, такту, то суспільство має себе убезпечити

— Ваша Святосте! Хотілося б продовжити тему попереднього питання. Я займаюся творчістю і тому хочу вас запитати: вважається, що творчість передбачає абсолютну свободу. Але під прикриттям такої абсолютної свободи іноді з'являються фільми аморальні, виставки якісь сумнівні, а іноді й відверто блюзнірські. Хочеться запитати у Вас, чи є якась межа, за яку творець, художник не повинен переступати?

— Слід керуватися моральним почуттям. Коли художник капостить, причому цей бруд, цю «чорнуху» (є таке слово жаргонне в російській мові) випліскує із себе, то цим він заражає інших. Адже навіть лікарі, коли приходять до інфекційного відділення лікарні, маски одягають, щоб не заразитися. Суспільство дбає про те, щоб локалізувати інфекцію. Суспільство не може провокувати поширення інфекції, в тому числі і ось цього чорного елемента людської особистості.

Але якщо перед вами не гармонія, не краса, а неподобство, націлене на образу людей, то це руйнує людську спільноту. Чому політичні лідери і багато інших діячів стурбовані тим, як побудувати суспільні відносини? Щоб люди могли жити разом на цій планеті. Ну, а якщо знаходяться ті, хто з посиланням на мистецтво руйнує людське співжиття, провокуючи міжнаціональні конфлікти, ображаючи людей за ознакою національності, за ознакою віри? Що, потрібно це підтримувати, приймати і навіть не протестувати проти цього? Це все не іграшки. Дуже крихким є світ сьогодні, притому люди перевантажені пристрастями, особливо у великих містах.

Такого роду дії провокують агресію і погіршують духовний, моральний клімат у суспільстві. Тому я категорично проти цього. Я засуджую цих людей, не можу назвати їх художниками, за те, що у них немає любові до людей. Вони створюють продукт, який завдає страждань іншим. Отже, вони здійснюють справу не Божу, а бісівську. Але якщо в них самих не вистачає почуття сорому, совісті, такту, тоді суспільство має себе убезпечити.

Без гумору життя стає небезпечним

— Ваша Святосте! Кажуть, що всіх одеситів вирізняє особливе почуття гумору. У зв'язку з цим питання: яке Ваше особисте ставлення до гумору і наскільки він доречний у церковному середовищі?

— Ставлення абсолютно позитивне — без гумору життя стає небезпечним. Більшість поганих людей позбавлені почуття гумору. По-перше, гумор допомагає знизити градус людського конфлікту, допомагає перевести його з площини реального протистояння, переключити свідомість, що називається, розрядити обстановку. Крім того, гумор створює хороший настрій.

При цьому все це дуже тісно пов'язане з внутрішньою культурою людей. Якщо гумор використовує якусь вульгарність, як часто буває, то спочатку починаєш сміятися, а потім раптом тобі стає соромно, думаєш: «Боже мій, тут не сміятися, тут плакати треба — адже нісенітниці несуть, просто огидно чути!» Дуже важливо, щоб гумор був світлим і дійсно знижував градус наших конфліктів, та й просто формував такий оптимістичний погляд на навколишній світ.

Я з дитинства дуже любив читати Чехова. Напевно, він єдиний автор, якого я прочитав «від корки до корки». Це читання мені це дуже допомагало у важкі шкільні роки, коли проводилась антирелігійна боротьба в нашій країні, і я як віруюча дитина перебував під тиском. Спогади про оповідання Чехова допомагали мені з гумором ставитися, в тому числі і до тих людей, які намагалися мене «перевиховати».

Прес-служба Святішого Патріарха / Служба комунікації ВЗЦЗ

Візити в Україну

Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 1- 2 жовтня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 14 - 15 вересня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 липня по 28 липня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 по 28 липня 2013 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 по 28 липня 2012 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 6 травня по 8 травня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 25 по 27 квітня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 20 по 28 липня 2010 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 22-23 листопада 2010 р.
Участь Патріарха Кирила в інавгурації Президента України В.Ф. Януковича (2010 р.)
Візит Святішого Патріарха Кирила в Україну (27 липня — 5 серпня 2009)

© 2010-2018 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.