ГОЛОВНА Новини ПРО ПРОЕКТ РЕДАКЦIЯ КОНТАКТИ 
Почтовая форма Карта сайта РУС

Архів матеріалів:

Червень 2018 р.
ПнВтСрЧтПтСбНд
28293031123
45678910
11121314151617
18192021222324
2526272829301
2345678

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru

Нашi банери:

Візити Святішого Патріарха Кирила в Україну

Слово Святішого Патріарха Кирила на зустрічі з духовенством Дніпропетровської єпархії

24 липня 2010 року Предстоятель Руської Православної Церкви відвідав Дніпропетровське єпархіальне управління. В актовому залі відбулася зустріч Святішого Патріарха Кирила з духовенством єпархії, під час якої Патріарх звернувся до присутніх з словом настанови.

Ваше Високопреосвященство, дорогий Владико Іринею! Ваші Високопреосвященства! Шановний Олександре Юрійовичу, дорогі отці і братія!

Я хотів би почати не з наказу, не з вказівок, а з подяки. З подяки Вам, Владико, за Ваше подвижницьке служіння на цій землі. За час Вашого перебування тут Дніпропетровська єпархія стала однією з найпотужніших єпархій Руської Православної Церкви, майже в 10 разів збільшилася кількість храмів, духовенства. Але найголовніше — дуже високо піднявся авторитет Церкви.

Адже Дніпропетровськ — непросте місто. У ньому дуже висока кількість людей з вищою освітою, в ньому зосереджені науково-дослідницькі та виробничі колективи, що працюють із сучасними технологіями. Діяльність цих людей ґрунтується на високому професіоналізмі, на наукових знаннях. А людина, яка звикла мати справу з наукою, відзначається певною дисципліною розуму. Більшості з таких людей мало сказати: «Зроби так» або «зроби інакше». Це як раз таке співтовариство, яке не дуже охоче відгукується просто на накази. Люди все пропускають через свою свідомість — всю інформацію, яку вони отримують.

Саме цим людина інтелігентна, тобто яка живе нібито на основі свого інтелекту, відрізняється від людини, що живе поза якоюсь конкретною логічною системою. Людина, що живе, скажімо, на природі і займається звичайною працею, не звикла мислити в тих категоріях, в яких мислять люди освічені. А Церква найчастіше звертається до людського серця, пастирське слово значною мірою орієнтоване на внутрішній стан духу. Ми говоримо, що з серця виходять добрі чи злі справи й помисли (див. Мф. 15:19, Лк. 6:45). Тому вся пастирська робота, вся наша проповідь спрямована на людське серце. І ось тут виникають труднощі, коли ми звертаємося до людей освічених, інтелігентних, при цьому нецерковних, не вихованих у церковному середовищі. А таких зараз більшість.

Труднощі виникають тому, що такі люди сприймають послання Церкви в першу чергу на рівні свого інтелекту. Для них це в першу чергу інтелектуальне послання. Вони сприймають його як одне з джерел інформації. Сьогодні у світі безліч джерел інформації, і тому перша реакція мислячої і освіченої людини на все, що говорить Церква, — критична. Це відбувається не тому що люди погані, а тому що їхній розум так влаштований. І це добре, що він так влаштований, в іншому разі ніякого розвитку науки не було б. Наука розвивається там, де ставиться під сумнів існуючий стан речей, переосмислюються гіпотези і теорії і в результаті науковий пошук йде далі й далі. Це завжди передбачає якщо не певне заперечення, то, принаймні, постановку питання. Тому проповідь серед людей, критично мислячих, є дуже складною.

Я не випадково говорю зараз про це перед вами, хоча усвідомлюю, що не кожен з вас в університетах лекції читає або ходить із проповіддю на підприємства космічного комплексу. Багато хто з вас служить у сільських парафіях. Але ж навіть якщо ви звертаєтеся до простих парафіян, а потім якась бабусечка приходить додому, де за столом сидить її освічений син або дочка, і розповідає про те, що вона почула в церкві, то ваша проповідь йде туди. Можливо, ця жінка чи цей дідок не здатні все це осмислити або сформулювати так, як треба, але якщо вони передають головну вашу думку, то ця думка може або зацікавити людей, або викликати іронію. У будь-якому випадку високий рівень освічених людей у суспільстві вимагає від пастиря величезної дисципліни розуму і слова.

Не можна говорити «від вітру голови своєї». Не можна виходити на амвон, не знаючи, що сказати людям. Не можна ні в якому разі сподіватися на якийсь свій досвід чи на те, що можна переказати проповідь минулого року чи ще чиюсь проповідь. Ось найважливіше, браття: потрібно готуватися до кожного слова, яке ми проказуємо людям, до кожного слова! Нам здається, що це слово можуть чути лише декотрі, що стоять перед нами, але нам невідомо, в які аудиторії, в які будинки, в які колективи, в які родини це слово може бути принесене.

Тому, звертаючись до духовенства саме Дніпропетровської єпархії, особливого регіону України, я хотів би — не наказувати вам, а просити вас — дуже серйозно ставитися до всього, що ви говорите, і не тільки публічно, з амвона, але й на сповіді, коли до вас приходять люди.

Коли людина приходить до священика, то їй здається, що священик не має права на помилку. Людина на сповіді нас слухає так, нібито ми є істиною в останній інстанції. В певному сенсі це правильно, бо якщо священик говорить не від себе, якщо він говорить на основі Божого Слова, то він дійсно передає людині Божественну істину. Але ж її можна передати переконливо або невиразно, аргументовано або так блідо, що вона не викличе ніякого інтересу! Тому знайти спосіб передачі Божественних слів, спосіб передачі Передання Церкви — це найважливіше завдання; дуже багато залежить від того, як ми говоримо, які категорії думки і які слова ми використовуємо.

Що ж потрібно для того, щоб говорити добре і переконливо? Потрібно весь час думати. Текст Євангелія, апостольські послання, Старий Заповіт ніколи не повинні ставати для нас мертвим текстом — мовляв, я знаю, що це означає, мені в семінарії говорили. Кожне слово Святого Письма, кожна його фраза має неминущий і багатогранний зміст. Я не перестаю дивуватися тому, як іноді звичайний текст, який ти тисячу разів читав, раптом починає передавати тобі те, що ти ніколи з цим текстом раніше не пов'язував. Чому це відбувається? А тому що ми всі у світі живемо, ми знаходимося під впливом інформаційного потоку та просто того, що відбувається у світі, під багатьма культурними впливами. Всі ці наші негаразди — суспільні, політичні, економічні, громадянські — вони ж створюють певний фон; все це тисне на нашу свідомість, і ми не можемо від цього абстрагуватися, коли слово Боже читаємо. Ми у цей текст, хочемо ми того чи не хочемо, імпліцитно, приховано, але змістовно привносимо самих себе. Ми крізь свій світогляд і свої відчуття сприймаємо слово Боже. І саме тому той самий текст сьогодні звучить інакше, ніж він звучав, наприклад, десять років тому, в тому сенсі, що люди в різні часи по-різному розставляють акценти.

Ось для того, щоб наше слово завжди було актуальним, щоб ми могли передавати слово Боже людям переконливо, потрібно, щоб воно самими нами було в глибині серця відчуте. Тому, коли ви читаєте Євангельські і апостольські тексти, коли ви готуєтеся до проповіді, намагайтеся весь час думати: а що це сьогодні може означати для людей? Ставте весь час це питання, уявляйте собі інженера на заводі, вченого, викладача, журналіста, селянина, звичайного парафіянина з його скорботами, з невеликою пенсією, з турботами, з клопотом, з сімейними проблемами, розлученнями, зрадами, з усім, з чим сучасна людина постійно живе, з чим вона бореться, — з цією стихією світу, яка його захоплює. І тоді раптом несподівано для самих себе ви відчуєте, що цей текст допомагає зрозуміти, що відбувається із сучасною людиною, він відкриває якусь дуже важливу властивість сучасного життя, відкриває зміст цієї властивості, допомагає вам зрозуміти життя і дати людям правильний коментар, щоб озброїти їх словом Божим.

А що для цього потрібно? Практично всі ви маєте богословську освіту — одні закінчили семінарію, інші вчаться заочно, дехто академію закінчує, це дуже добре. Але повірте мені, можна академію закінчити і бути неосвіченою людиною. Пам'ять хороша — запам'ятав, відповів, а через деякий час забув. У певному сенсі освіта — це здатність людини постійно вчитися, постійно зростати. І ось для нас з вами, для людей, що присвятили себе Церкві, головне завдання — це вміти прочитувати слово Боже.

Іноді буває так: читаємо текст, а потім беремо якийсь коментар XVII-XVIII століття і переказуємо. А цей коментар нікого не переконує! З поваги слухають: «Так, звісно. Правильно». А серця не захоплює, очі не горять у людей, вони не цитують священика, який старі коментарі повторює у своїй проповіді. Тому навчитися читати тексти, виходячи з сучасного контексту, — це дуже важливе завдання. Воно передбачає постійне навчання — треба постійно, кожного дня читати і Слово Боже, і святоотцівські тексти, і богословську літературу. Коли думка не рухається, вона починає костеніти, а закостеніла голова не здатна створювати нічого такого, що могло б захоплювати людей.

Нам з вами не завжди легко це робити. Кажу «нам», бо й себе зараховую до людей, у яких немає можливості займатися лише читанням, роздумом, написанням якихось текстів. Адже життя вимагає дуже багато чого: у мене це певні адміністративні обов'язки, величезна кількість зустрічей з людьми, ви більш-менш уявляєте, чим Патріарх займається. Але ж і ви маєте величезну кількість обов'язків — ви будуєте храми, ремонтуєте їх; потрібно здійснювати треби, ходити по домівках, організовувати якісь свята — чого тільки не доводиться робити священику! Звичайно, особливо багато працює сучасне духовенство, створюючи храми, монастирі, облаштовуючи парафіяльне життя. У цьому вирі подій дуже легко забути про найголовніше. Вранці встав, швидко перехрестився, помолився, поснідав, сів у машину за кермо, поїхав домовлятися, говорити, телефонувати, — і день пролетів, як одна мить. Але в кожному з цих днів має бути простір для внутрішнього життя, для думок, для молитви. От коли ми такий простір будемо зберігати і весь час будемо прагнути його розширити, тоді якісно зміниться наше свідчення світові про Христа Розіп'ятого і Воскреслого.

Я думаю, що дуже ще важливо приділяти зараз увагу підростаючому поколінню. Молодь знаходиться під особливим впливом навколишнього середовища, в першу чергу через те, що свідомість ще не сформувала певні ідеали, вона перебуває в перехідному стані. З одного боку, молода людина є дуже сприйнятливою, тому в молодості і добре навчається, а в зрілому віці — важко. Розум і психіка так влаштовані, що дуже швидко молода людина сприймає все, що до неї звертається. Але досвіду відсіювати правду від брехні, відрізняти добре від злого ще немає, і саме тому душа молодої людини схильна до спокус. Все це накладається на фізіологічні особливості молодого організму, і в сукупності ми бачимо вкрай незахищену особистість, дуже відкриту. Це, знаєте, як будинок з відчиненими дверима та вікнами — раптом налетіли вітер, і буря, і холод, і увірвалася вся ця стихія до будинку, і так нашкодила, що потім треба великий ремонт робити. Молода людина — це розкритий будинок, розкритий простір. І якщо молоді люди перебувають лише під впливом засобів масової інформації, масової культури, Інтернету, а в Інтернеті шукають те, що відповідає потребам їх плоті і навчає догоджати їй, — то в цей відкритий простір вриваються небезпечні холодні вітри, інфекція заноситься, зараза будь яка. Сказати молодій людині: «А ти закрийся!» — неможливо, це проти її природи, і говорити так — означає виховувати неповноцінну особистість.

Тому найголовніше — щоб слово Церкви досягало молодої людини і справляло на неї враження сильніше, ніж усе те, що вона чує з вулиці. Ось чому важлива робота з молоддю. Потрібно знаходити особливу мову в розмові з молодими людьми, особливо з тими, хто не вихований в православних сім'ях, хто приходить ззовні, хто приходить іноді вже зваблений якимись спокусами і створив собі в голові певні схеми, ілюзії. Необхідно говорити з цими людьми так, щоб в їх душі залишався слід яскравий і сильний. Ось чому я весь час говорю про необхідність організації та посилення молодіжної роботи в нашій Церкві.

Якщо ми втратимо це покоління, ми втратимо майбутнє, бо ніколи не було протягом останнього сторіччя умов, таких сприятливих для проповіді Євангелія, в тому числі і серед молоді, як зараз. І тут я знову прошу вас не упускати цього шансу, мати на увазі цю турботу про молодих людей, ні в якому разі не відштовхувати їх, не пригнічувати, як це іноді буває — з'являється молода людина, а її, як в армії, починають «пресувати», «виховувати», і потім вона раптом зникає, йде геть. Нехай вони відчувають любов, яка виходить від Церкви, хай вони відчувають теплоту ваших сердець.

Гадаю, що так само важливо займатися суспільною, соціальною роботою. Сьогодні люди говорять багато слів, в тому числі й політики говорять гарні й красиві слова, але наш досвідчений народ не стільки слова сьогодні хоче чути, скільки бачити справи. Ось чому в кожній парафії мають здійснюватися абсолютно конкретні добрі справи. Парафія, що не здійснює добрих справ, не відповідає на заклик Христа Спасителя: «Ідіть і навчіть...» (див. Мф. 28:19). Не можна вчити тільки словами.

Коли ми говоримо про розвиток соціальної роботи в Церкві, то багато хто не знає, що таке соціальна робота. А я скажу просто — це добрі справи. Це добрі справи по відношенню до парафіян, як я вже говорив в Одесі, до слабких, хворих, самотніх, і не тільки до парафіян. Тому створення такої парафіяльної системи, яка була б спрямована на здійснення добрих справ, є дуже важливим підкріпленням того, про що ми говоримо. Тоді люди бачать, що слова духовенства не розходяться з ділами, батюшка не тільки закликає до милосердя, він сам милосердний, він не тільки просить благодійників допомогти храм побудувати, але й сам допомагає бідним. І якщо це відбувається, то й благодійники стають іншими, вони бачать, що Церква стає певним механізмом перерозподілу коштів, можливостей, багатства від багатих до бідних, до тих, що терплять злидні. Завжди так було, і цим завжди була сильна наша Церква. Можливо, молоді люди, молоде духовенство не знає, що за радянських часів ми не могли займатися благодійництвом, тому що закон категорично забороняв парафіям здійснювати справи милосердя, не можна було навіть одній парафії допомогти іншій, багата парафія не могла допомогти бідній. Але зараз дивовижні часи, коли ми можемо робити все те, що ми бажаємо робити відповідно до нашого покликання.

Тому актуальність проповіді, акцент на роботі з молоддю та соціальна робота у Церкві — ось що сьогодні є нашими пріоритетами. Це те, що змінюватиме життя людей на краще, наповнить внутрішньою енергією життя наших парафій та монастирів і допоможе їм нести свідчення про Христа Спасителя.

Думаю, що в певному сенсі і питання єдності, яке є дуже актуальним для України, може й повинно бути вирішене через таку активізацію церковного життя. У розколі немає благодаті, у розколі немає правди, отже, там не може бути спасенної проповіді. Ніколи в розколі не буде справжнього милосердя й любові. Почитайте тексти, які публікують розкольники. Вони сповнені злоби, наклепів, перекручування фактів; людям приписується те, чого вони ніколи не говорили, в тому числі і Патріарху приписується те, чого він ніколи не говорив і про що він ніколи навіть не думав. Свій хворий світ, свої хворобливі фобії ці люди поширюють на весь світ.

Церква, де перебуває благодать Божа, де святі, повинна бути абсолютною протилежністю до всього цього. Ми повинні бути громадою любові, громадою зцілення і примирення людей; ми повинні допомагати людям знайти сенс життя. Наше слово не повинне бути словом, сповненим злоби, наклепів і жовчі, воно має бути словом любові, зверненим до світу. Ось тоді люди серцем своїм будуть безпомилково робити вибір, як вони його роблять уже зараз (це цілком очевидно) і як вони робили його в 1920-і роки, коли виник обновленський розкол; тоді невелика кількість храмів святителя Патріарха Тихона була переповнена людьми, а безліч відкритих обновленських храмів стояли порожніми. Дай Боже, щоб і ми таким же чином працювали для улаштування церковної єдності!

Я хотів би всім вам, мої дорогі, побажати допомоги Божої, міцної віри, щирої, серцевої, палкої. Поєднуйте завжди свою молитву з роздумами, міркуйте над словом Божим, думайте про те, як вам краще це слово передати людям, подавайте приклад доброчесного життя, і навколо вас, за словом преподобного Серафима, спасуться тисячі. Ось вам мій Патріарший наказ. Нехай береже вас Господь!

Прес-служба Святішого Патріарха / Служба комунікації ВЗЦЗ Пресс-служба

Візити в Україну

Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 1- 2 жовтня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 14 - 15 вересня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 липня по 28 липня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 по 28 липня 2013 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 по 28 липня 2012 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 6 травня по 8 травня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 25 по 27 квітня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 20 по 28 липня 2010 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 22-23 листопада 2010 р.
Участь Патріарха Кирила в інавгурації Президента України В.Ф. Януковича (2010 р.)
Візит Святішого Патріарха Кирила в Україну (27 липня — 5 серпня 2009)

© 2010-2018 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.