ГОЛОВНА Новини ПРО ПРОЕКТ РЕДАКЦIЯ КОНТАКТИ 
Почтовая форма Карта сайта РУС

Архів матеріалів:

Грудень 2018 р.
ПнВтСрЧтПтСбНд
262728293012
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31123456

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru

Нашi банери:

Візити Святішого Патріарха Кирила в Україну

Виступ Святішого Патріарха Кирила перед викладачами і студентами Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара

24 липня 2010 року в будівлі Палацу студентів Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара відбулася зустріч Святішого Патріарха Кирила з викладачами та учнями вузу.

Предстоятель Руської Церкви виступив з лекцією, що була присвячена темі взаємин релігії та науки.

Шановний Дмитре Володимировичу, шановний Миколо Васильовичу, Ваше Високопреосвященство, Владико Іринею, Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, дорогі учасники цього високого зібрання!

Я хотів би від усього серця подякувати Дніпропетровському державному університету за високу честь, яку мені надано. Я вже говорив неодноразово у подібних випадках, що як людина, яка вийшла з академічного середовища, з дуже великою повагою і вдячністю ставлюся до академічних нагород.

Наукове співтовариство, якщо й дає нагороду, то завжди після тверезого роздуму. І тому будь-яка увага з боку наукового співтовариства мене глибоко хвилює і викликає відчуття подяки, яке я хотів би сердечно висловити Вам, Миколо Васильовичу, і у Вашій особі Вченій раді Дніпропетровського державного університету і всім, хто взяв участь у цій дуже зворушливій для мене церемонії. Дякую вам сердечно.

У таких випадках передбачається виголошування певної доповіді або повідомлення особою, на яку покладено регалії і якій присвоєно почесне звання. Я не буду вас втомлювати довгими міркуваннями і, тим більше науковою доповіддю, та й фізично я не був здатний такий текст підготувати. Тому хотів би просто вголос разом з вами поміркувати на тему, яка не може не хвилювати людей, що мають відношення до науки. Нам всім добре відоме гасло «Знання — це сила». І оскільки в сучасному суспільстві наука — це і знання, і сила, і часто навіть влада, оскільки роль науки у сучасному технократичному суспільстві багато в чому перевищує вплив інших сегментів суспільного життя, то хотілося б поговорити саме про науку. Я не є світським науковцем, і тому моя розмова на цю тему буде пов'язана, звичайно, з розмовою про віру.

Протистояння віри і знання, науки і релігії є добре відомим в історії, а середнє і старше покоління пам'ятають це з свого життєвого досвіду. У Радянському Союзі ці дві сфери духовного життя людини було розведено на таку відстань, що навіть помислити про подолання цієї прірви було неможливо. Наука ототожнювалася з прогресом, науковий погляд на світ вважався єдино вірним. З наукою пов'язувалося удосконалення суспільних відносин, розвиток економіки, національного життя. Релігія ж, яку уособлювала Церква, представлялась як явище рудиментарне, помилкове, яке через недогляд, через відсутність освіти дійшло до нашого освіченого століття. Вона мислилася як певна сфера обскурантизму, яка, на думку тодішніх керівників і багатьох вчених, заважала розвитку суспільного життя людей.

Існував досить примітивний підхід до того, як треба позбавитися релігійних пережитків, — а саме так, як дещо, що належить до минулого і через непорозуміння дійшло до нашого часу, характеризувалася релігія. Для того щоб цього «пережитку» позбутися, необхідна була освіта. Саме тому, коли почалася потужна, організована і підтримана державою атеїстична робота в радянській Росії, а потім і в Радянському Союзі, головне упирання робилося на освіту.

Установка була такою: релігійні знання — це результат неосвіченості людей. От не знають люди законів природи, законів механіки — таких ясних і простих, за допомогою яких можна описати весь всесвіт, не знають прогресивної марксистської філософії, яка містить в собі всі відповіді на всі питання буття, починаючи від початку світу і кінчаючи кінцем.

Адже що таке вчення про комунізм? Це вчення про Боже Царство, тільки без Бога. Усе охоплювала собою ця ідеологія, яка називалася науково обгрунтованою і єдино вірною, — ну де ж тут місце для релігії?

Розвиток освіти, який передбачає потужний ідеологічний атеїстичний вплив, мав віру з суспільства прибрати. Але що ж вийшло? Так, дійсно, у дореволюційній Росії була міцна віра, і було багато неписьменних людей. Хоча до XX століття таких залишилося вже й не так багато, але все ж таки були люди, які взагалі не вміли читати і писати. І ось, дуже швидко впоралися з неграмотністю: всі навчилися читати і писати, пішли до шкіл, до робфаків, до інститутів, потім до університетів. Не просто середня освіта в країні поголовною була, але був і високий відсоток людей з вищою освітою. Здавалося б, за прогнозами, будь-яка релігійність в країні повинна зникнути. Адже не таким дурним був Хрущов, коли говорив: «Я вам покажу по телевізору останнього попа». До 1980-го року побудуємо комунізм, а в комунізм з вірою увійти не можна, там світле майбутнє, там вже наша атеїстична есхатологія. Як же туди з вірою, з цими тягарями, з цими тюками минулого?

І ось що дивно: нинішнє молоде покоління вже, напевно, навіть не знає, що Микита Сергійович передбачав до 80-го року комунізм побудувати. Багато хто не скаже точно, хто такий був Микита Сергійович. При цьому замість трьох-чотирьох десятків храмів в Дніпропетровській області зараз кілька сотень парафій, а ми з вами зустрічаємося в університеті, і не тому, що хтось наказав Вченій раді удостоїти Патріарха наукового ступеня. Є якась внутрішня потреба, а отже, є прийняття того, що Церква говорить, навіть з точки зору критичного, наукового підходу. Хоча, — я добре усвідомлюю це — звичайно, не всі члени Вченої ради люди віруючі, є повага до релігійної точки зору, принаймні як до альтернативної.

Головне гасло атеїзму, яке передбачає, що освіта вижене релігійну віру, провалилося. І якщо говорити про відродження віри на всьому пострадянському просторі, слід зазначити, що двигуном цього відродження виявилися інтелектуали. Зберігалася народна віра, завжди зберігалася, але ось двигунами відродження були дійсно інтелігентські кола великих міст, у тому числі таких, як Дніпропетровськ.

Наш історичний приклад повністю руйнує класичну концепцію протиставлення науки і релігії, віри і знання. Наукове знання не виключає релігійного уявлення про життя. На питання «чому» відповідь проста: точно з тієї ж причини, з якої наукове знання не виключає естетичних потреб людей — мистецтва і всього того, чого не можна викласти на мові математики чи інших точних наук. Наука ніколи не може замінити собою любов, наука не може підмінити совість, наука не може замінити естетичне почуття. Світ був би страшним, якщо б у ньому був присутній лише науково-технічний вимір. Це було б не людське суспільство, а якесь суспільство-кіборг. Коли нам малюють страшні футуристичні картини повністю бездуховної людської цивілізації, то як раз найчастіше і говорять про якусь цивілізацію кіборгів, істот, позбавлених людського виміру, людської душі.

І наука, і релігія — дуже важливі сторони людського життя, так само, як мистецтво, моральна сфера життя. І тому незалежно від того, вірить людина в Бога чи не вірить, сьогодні абсолютна більшість людей визнають законним існування релігійного виміру людського життя і з повагою ставляться до релігійного вибору людей. Все більше і більше вчених стають міцними у вірі людьми, у свідомості яких відбувається певний синтез наукового і релігійного.

Я дякую Богові за те, що мені доводилося зустрічатися з такими людьми. Я не буду називати цих сучасних діячів науки, тому що не погодив з ними саму можливість згадки публічно їх імен, але повірте мені — це видатні вчені пострадянського простору і не тільки.

А ось про одного такого вченого я вже говорив публічно. Він помер, і тому можна сміливо згадати його ім'я. Це славнозвісний академік Олександр Олександрович Баєв, видатний представник біологічної науки в Радянському Союзі. Я з ним познайомився у 1983 році. Це було в столиці Нідерландів, він і я приїхали туди на запрошення Вільного університету міста Амстердама, де проводилися дуже цікаві міжнародні слухання, присвячені ядерній зброї: що означав розвиток ядерних військових технологій в ті часи, коли світ балансував на межі війни. Ідея полягала в тому, щоб вислухати вчених, а потім вислухати представників Церкви і співвіднести їх позиції. І ось тоді я і познайомився з цією людиною. Він багато страждав, багато років перебував в ув'язненні, потім вийшов на свободу, блискуче закінчив освіту і став видатним ученим. Це було за радянських часів, і те, що він мені тоді сказав, відкрито і чесно, було певним громадянським подвигом. Він мені тоді публічно сказав: «Я радію за вас, тому що ви стали священиком в найкращий час, коли, спираючись на наукові досягнення, мислячі люди можуть відчути присутність Бога у Всесвіті».

При цьому він навів приклад зі своєї сфери наукового знання: цей учений говорив про кількість варіантів співвідношення хімічних елементів, що могли мати місце в процесі генезису космосу, яка обчислюється мільярдами. І тільки один варіант приводив до зародження життя, і саме цей варіант — один з мільярдів — випав. І ось він сказав, що як вчений не може повірити, що це випадковість. Неможливо, розкидаючи вирізаний з паперу алфавіт мільярди разів, дочекатися, щоб букви склалися у вірші, а тут з мільярдів можливостей тільки одна система могла забезпечити життя. І ця система виникла. Для цього вченого Бог був Творцем, Котрий стояв у самій основі буття, Котрий зумовив розвиток творіння таким чином, що з'явилося життя.

Тому для мене досвід спілкування з ученими був часто дуже надихаючим і багато чого мене навчив. Але, міркуючи про взаємовідносини науки і релігії, я сьогодні хотів би сказати не тільки про те, що говорив академік Баєв і багато інших вчених, в тому числі і сучасних. Не тільки про те, що розвиток науки допомагає зрозуміти: людство ще надто мало знає про світ, про космос, про матерію. Тут я можу послатися на видатного російського вченого, ректора Московського державного університету академіка В. А. Садовничого, тому що він публічно говорив те, про що я зараз скажу. В одному зі своїх виступів він заявив, що тільки зараз наука починає розуміти, що вона знає менше, набагато менше двадцяти відсотків того, що представляє собою космос. А що таке світ погаслих зірок? А що таке те, що вчені називають антиматерією, антиенергією, антиречовиною? Там інший світ, там не працюють закони нашого світу. Ну, хіба можна ігнорувати ці більш ніж 80 відсотків творіння? Або можна говорити, що ми усе знаємо в точності, не знаючи вісімдесяти відсотків?

Ми живемо в захоплюючі часи нових відкриттів, і я глибоко переконаний в тому, що в якийсь момент люди почнуть навіть з наукової точки зору розуміти, що таке, наприклад, молитва, що таке зв'язок з Богом. Адже з точки зору деяких пам'ятників святоотцівської писемності Абсолютним Духом є Бог, все інше має певний ступінь матеріалізації: ангели, демони і, звичайно, молитва. Зараз у нас немає ні приладів, ні способів виміряти, дізнатися про це. Але можливо, коли-небудь, якщо Богові буде завгодно, наука доторкнеться до цього.

Але крім того, що ми живемо в дивовижні часи, коли існує найбільше підстав для синтезу, для цілісного бачення світу, який включав би науковий і релігійний виміри, є щось таке, що дуже ріднить сам науковий пошук і релігійне життя. І тут я хотів би сказати, можливо, про дещо несподівані, але дуже важливі речі, тому що між наукою і релігією спорідненості і подібності набагато більше, ніж протилежностей. Наука, як і віра, вимагає доброчесності. Хтось може засумніватися і сказати: «Та ну, до чого тут доброчесність? У нас комп'ютер, у нас розрахунки, формули, і яка різниця, чи доброчесна людина здійснює ці розрахунки?» Я постараюся довести, що наука пов'язана з доброчесністю.

Для початку я хотів би просто поставити таке питання: чи можлива наука без критичного ставлення вченого до самого себе? Якщо вчений не хоче бачити нічого крім того, що він відкрив і до чого він дійшов, якщо для нього не існує іншої правди, окрім власної, якщо йому здається, що він є істиною в останній інстанції, — хіба може у такому світовідчутті розвиватися наукове дослідження?

Ось, до речі, в чому була проблема марксизму, чому звалилася ця струнка філософська система, яка взагалі була унікальною майже за всю історію людського роду, оскільки відповідала на всі питання буття, — від виникнення світу до есхатології? На основі цієї теорії будувалися людські спільноти, розвивалася економіка, наукові інститути працювали, тисячі людей захищали кандидатські і докторські дисертації. Чому все розвалилося? А тому, що існувало абсолютно хибне і не властиве науці саморозуміння: ми є істиною в останній інстанції, єдино правильною і науково обгрунтованою. І ця філософія повалилася ураз, коли звалилися державні підпори, що її підтримували.

Сократ свого часу сказав: «Я знаю тільки те, що я нічого не знаю». Дуже можливо, це гіперболізований вираз, але він несе в собі величезний потенціал: якщо я не знаю, я хотів би знати, я повинен знати, я повинен знайти відповіді на питання про те, чого я не знаю. Саме на цьому, власне кажучи, грунтуються наука та освіта. Освіта — це, у першу чергу, відповіді на запитання, відповіді, яких ще вчора у тебе не було. Якщо студент скаже: «Я все знаю», він просто повинен попрощатися зі своїм навчальним закладом. І хоча студенти цього, можливо, на власному досвіді не переживають, вони постійно проходять через певний досвід обмеження своєї гордині, сприймаючи те, що їм говорить професор або викладач. А якщо цього досвіду обмеження власної гордині, якщо цієї відкритості немає, то немає навчального процесу, так само як немає і наукового пошуку. Всяка гординя і зарозумілість, особливо інтелектуальна зарозумілість, є потворною, бо є стопором у розвитку наукового знання.

А що таке обмеження гордині? Існує чітке визначення поняття, протилежного гордості — це смирення. Смирення — умова наукового пошуку. Якщо у вченого немає смирення, немає усвідомлення своєї неправди, обмеженості, якщо немає готовності переглянути власні погляди, що називається, «наступити на горло своїй пісні» під впливом фактів і доказів, то немає і наукового пошуку. Ну, а якщо людина винайшла щось, створила теорію, гіпотезу, і раптом її колега доводить, що вона не є вірною? До речі, це часто відбувається на вчених радах, коли виступає один вчений, говорить щось, потім його поправляють. У науковому співтоваристві без такої дискусії взагалі немислимо спілкування вчених. Чому завжди мова вченого більш стримана, ніж мова людини, не дисциплінованої науковою думкою? Тому що він двадцять разів подумає, чи варто йому у присутності колег ось це брякнути, або треба ще трохи порахувати, тому що який-небудь скромний професор або доцент, що сидить поряд, може і поправити: «А ось тут ви прорахувалися, шановний колего, і висновки мають бути зовсім іншіми».

Якщо вчений не може прийняти іншої точки зору, не може бути й наукового руху вперед. А що означає прийняти іншу точку зору? Це значить визнати, що ти не правий, а якщо перевести у систему церковну, релігійну, — це значить покаятися, покаятися у своїй помилці.

Таким чином, ми розглянули смиренність і покаяння як фактори наукового дослідження, наукового пошуку, наукового життя. І якщо ви приберете ці два чинники, не буде наукового розвитку. Буде просто боротьба самолюбств, і нічого розумного з цього не вийде. Зрештою, найбільша мудрість полягає в словах: «Я схибив, це моя помилка». Чудово сказав свого часу Цицерон: «Людині властиво помилятися, а дурню властиво настоювати на своїх помилках». Отже, без смирення і покаяння дурень настоюватиме на своїх помилках і гальмуватиме науковий розвиток.

Свідомість формується під впливом різних факторів. Як у нашому комп'ютері відкриваються «вікна», так відбувається моментальна переміна планів. Напевно, вчені прорахують колись, як внутрішня наша матриця — культурна, ідеологічна — впливає на сприйняття інформації, яка йде до нашої свідомості. На нас завжди надіті «окуляри» — «окуляри» нашої натури, нашого емоційного рівня, нашої освіченості, нашої культури. І для того щоб людина була здатна до об'єктивного наукового дослідження, вона має бути інтелектуально і морально чесною перед собою та іншими, в тому числі вона має бути здатною в ім'я цієї чесності відмовитися від того, що дорого, відмовитися від самої себе, від щастя свого внутрішнього життя. А це є подвигом самозречення, аскетичним подвигом.

Останнє, про що хотів сказати: минули часи видатних геніальних вчених-одиночок, хоча і зараз один є — Григорій Якович Перельман із Санкт-Петербурга належить до таких вражаючих вчених-одиночок. Проте в основному наукові відкриття здійснюються великими колективами людей, де всі працюють разом і на виході, як говорять інженери, є сигнал, створений зусиллями всіх членів колективу. А для того, щоб цей сигнал був дійсно ефективним, щоб він не був «помилковим сигналом», потрібна побудова наукового співтовариства, встановлення зв'язків між людьми, знову-таки відмова від своїх амбіцій, вміння прийняти іншу людину якщо не до свого серця, то до свого інтелектуального світу, розділити з нею результати свого пошуку.

Все це можна назвати простим словом «співпраця», але це слово ні про що не говорить, тут потрібно знайти якесь інше визначення. Слово «любов» дуже сильне, але є моменти, які є спільними для цих двох слів. Коли людина любить, вона жертвує собою, вона слухає іншу людину, допомагає їй. Якщо цього немає в науковому співтоваристві, то воно розпадається. І, може, в прямому сенсі слова це не любов, але щось таке, що знаходиться на дуже високому рівні морального буття людської особистості. Ось і виходить так, що наука і духовне життя людини йдуть ніби тими ж самими сходами: люди піднімаються, використовуючи ті ж самі інструменти взаємної підтримки.

Як я вже говорив на самому початку, ми живемо в особливу епоху — епоху, коли дійсно може формуватися синтез духовного і матеріального, наукового і релігійного. Ми сьогодні живемо у світі, який дає нам зрозуміти, що сам науковий пошук, наукова творчість мають багато спільного з духовним життям людини. А інакше і бути не може, тому що і науковий пошук, і пошук духовний були запрограмовані Богом, — Він вклав у нас цю програму. І якщо людина йде іншим шляхом, вона йде проти вітру, вона йде проти Божественної течії, яка не руйнує людської свободи: ти можеш йти і навіть можеш не відчувати цього опору, тобі здається, що ти йдеш своїм правильним шляхом. Бог потоком Свого замислу не руйнує людську свободу, але саме цей рух всупереч є нежиттєздатним, це рух в нікуди.

І великим прозрінням сучасності, прозрінням, підготовленим у тому числі інтелектуальним співтовариством нашого пострадянського простору, вами, мої дорогі, — людьми, що звернулися у великій кількості до Бога, — і готується, гадаю, та епоха, той час, коли від тези й антитези людство переходить до синтезу. Я думаю, що тільки в умовах цього синтезу і можна побудувати процвітаюче справедливе і життєздатне суспільство. Дякую вам за увагу.

Прес-служба Святішого Патріарха / Служба комунікації ВЗЦЗ

Візити в Україну

Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 1- 2 жовтня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 14 - 15 вересня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 липня по 28 липня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 по 28 липня 2013 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 по 28 липня 2012 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 6 травня по 8 травня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 25 по 27 квітня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 20 по 28 липня 2010 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 22-23 листопада 2010 р.
Участь Патріарха Кирила в інавгурації Президента України В.Ф. Януковича (2010 р.)
Візит Святішого Патріарха Кирила в Україну (27 липня — 5 серпня 2009)

© 2010-2018 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.