ГОЛОВНА Новини ПРО ПРОЕКТ РЕДАКЦIЯ КОНТАКТИ 
Почтовая форма Карта сайта РУС

Архів матеріалів:

Вересень 2018 р.
ПнВтСрЧтПтСбНд
272829303112
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
1234567

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru

Нашi банери:

Візити Святішого Патріарха Кирила в Україну

Слово Святішого Патріарха Кирила за Божественною літургією біля стін Спасо-Преображенського собору в Дніпропетровську

25 липня 2010 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолив Божественну літургію на площі перед Спасо-Преображенським кафедральним собором Дніпропетровська.

Після читання Євангелія Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із словами проповіді.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Щойно ми прослухали Євангеліє від Матфея, де йдеться про те, як Господь, відіславши учнів на іншу сторону Генісаретського озера у човні, вночі, коли піднявся вітер, що заважав човну рухатися, пішов до учнів по воді. Коли вони побачили Спасителя, то спочатку подумали, що це привид, але потім вони почули Його голос і зрозуміли, що це Учитель йде, зневажаючи всі закони буття, по воді як по суху. І вражений тим, що бачить, Петро каже: «Господи! Якщо це ти, повели мені прийти до Тебе по воді». Господь відповідає йому: «Йди». І Петро встає і йде по воді. Напевно, в першу мить він не розумів, що відбувається: він рибалка, для нього вода — це завжди безодня, що несе в собі в тому числі і загрозу життю, коли вона здіймається хвилями і коливається штормом, а тут він йде. І в якийсь момент Петро засумнівався в тому, що це можливо, засумнівався, що Бог силою Своєю може призупинити дію фізичних законів, бо Він Творець цих законів. І варто було лише сумніву проникнути у свідомість Петра, як він став тонути, закричав, просячи Спасителя про допомогу (Мф. 14:22-34).

Це чудове оповідання допомагає нам багато чого зрозуміти. Бог зовсім близько, хоча нам не дано Його бачити через нашу гріховність, та й і згідно із самим задумом Божественним. Бог невидимо присутній серед нас. Ось і зараз Він з нами. Наші очі закриті, ми Його не бачимо, але Він тут. І базуючись на твердій вірі в те, що Він тут з нами, як і з кожним, хто звертається до Нього з вірою, — ми і до Нього звертаємо свою молитву. І як часто отримуємо те, що просимо, іноді ця швидкість Божественної відповіді нас вражає — ну як же так, тільки подумав, тільки попросив, і ось Бог відкриває можливості і дає!

Але нерідко ми, молячись, залишаємо у собі цей страшний простір сумніву — так, я молюся про всяк випадок, але крім того, що Бога прошу, я повинен зробити і те, і друге, і третє; і нерідко наші думки переключаються на життєві завдання, які потрібно вирішити, щоб досягти тієї самої мети, про яку ми просимо Бога. Розширюється цей простір сумніву, і Бог ніби відступає вбік. Звичайно, ми не забуваємо про Нього про всяк випадок, дехто так і каже, показуючи пальцем в небо: «Напевно там щось є»; щось залишається на всяк випадок як якась страховочка: а раптом не зумію, а раптом не складеться, Господи, допоможи. І тоді простір сумніву стає величиною у все наше життя. Але навіть незважаючи на ці сумніви, Бог являє нам Свою любов і підтримує нас. Адже Він не дав потонути Петру, Він підтримав його, щоб той не провалився у водну безодню.

Так і в житті: незважаючи на наші сумніви, Господь не дає нам провалитися, не дає нам втратити самих себе. Він дає нам хрест згідно із нашими силами, але ми повинні пам'ятати, що відповідь Божа буде тим сильнішою, стрімкішою, точнішою, чим менше сумнівів буде в нашій душі. Сьогоднішнє євангельське читання дає нам великий приклад того, як виганяючи сумніви можна наблизити Божу милість.

І ось ще що цікаво: йдучи по воді, апостол не відрікся від Спасителя, він не зрікся свого апостольського звання, він не сказав: «Я йду по воді, але я не вірю, я просто в це не вірю, це галюцинація, міф, запаморочення, я відмовляюся в це вірити». Нічого подібного він не сказав, він лише тільки злегка засумнівався. Але цей хвилинний сумнів, здавалося б, природний — адже вітер дме, хвилі здіймає, а рибалка, який завжди сидів у човні і в таку погоду ховався, йде по воді, — виявився здатним потопити Петра, подібно до того як невелика пробоїна в борту може потопити корабель.

У нашому житті сумніви — як пробоїни. Наш життєвий корабель весь вкритий цими пробоїнами сумнівів, забуття Бога, зневаги до Його заповідей, устремлінь зовсім до інших цінностей і цілей, про які Бог нам нічого не говорив. Він не говорив нам усім ставати директорами, начальниками, складати гроші, поповнювати банківські рахунки, купувати дорогі машини, будувати будинки. Він нам ніде не сказав, що цього робити не треба, але Він ніколи не говорив, що всі ці турботи і є метою людського життя. А ми ж до цих цілей прямуємо. З одного боку, це здається виправданим — є родина, близькі, діти, яких треба ростити, — до певного моменту все це виправдане. Але коли людина основною метою свого життя бачить те, до чого Бог її не закликає, тоді вона живе не за Божим задумом і не за Божим законом. І тоді Господь начебто відсувається вбік від нашого життєвого шляху, і цей сумнів збільшується і збільшується, і маленькі пробоїни в нашому життєвому кораблі стають величезними зіяючими просторами, через які стихії світу вриваються до нашого життя і гублять це життя.

Ми сьогодні зібралися тут в такій кількості — тисячі і тисячі людей прийшли. Я радію цій можливості разом з усіма вами помолитися. У кожного з нас на душі і радості, і скорботи. Я дивлюсь на ваші обличчя і бачу добрі очі та щасливі обличчя, але усвідомлюю, що не кожен з вас щасливий. Напевно, немає жодної людини, яка могла б сказати: «У мене все добре, я такий щасливий!» У когось є фізичний біль, хвороба; у когось — біль духовний, труднощі в сім'ї між подружжям чи дітьми, проблеми на роботі, страждання від якихось суспільних незгод і негараздів. Адже ми всі стоїмо перед Богом, перед Його Божественним жертовником з цим нашим людським вантажем. Але чому ж, коли ми стоїмо перед Богом, починають інакше світитися наші очі? Чому ж радісно і тепло на серці? Та тому, що Бог з нами. І тисячна громада людей, спрямовуючи свій погляд до Господа, навіть зовні перетворюється силою Його любові і силою Його благодаті.

Але ми знаємо і інші багатотисячні зібрання людей, куди люди приходять, тому що відчувають біль, незгоду або певний внутрішній розлад із навколишнім світом. Ми знаємо, якою злобою світяться очі, якою ненавистю вони палають, як здиблюється усе людське єство. Люди теж прийшли зі своїми проблемами, як ви сьогодні прийшли, але замість радісних і спокійних облич, — злість, ненависть, готовність іти «стінка на стінку»...

Що ж відбувається з людиною? І тут, і там — грішні люди збираються разом, зі своїми проблемами, зі своїми скорботами. Але в першому випадку на обличчях радість і мир, у другому — ненависть і злість. І відповідь проста, мої дорогі: коли ми збираємося в ім'я Боже, тоді Бог серед нас, за словом Спасителя: «Де двоє або троє зібрані в ім'я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20). Ми входимо у спілкування з Богом, ми чуємо Його голос своїм серцем, ми отримуємо дар благодаті. А там, де злість — там не Бог, там диявол. Диявол ніколи не повідомить людині радість, він порушить в ній найбільш низькі інстинкти і почуття. Людям здається, що цим вираженням своєї злості і незгоди можна чогось досягти, встановити якийсь мир і спокій, але насправді нічого не можна добитися, тому що диявол — не є попутник.

Ось чому для улаштування національного, державного життя необхідно, щоб люди зі своїми скорботами, суперечностями, різними точками зору збиралися разом в ім'я Боже. Церква завжди була громадою зцілення, вона об'єднувала народ, зцілювала фізичні та духовні недуги не словами пастирів, а силою Божої любові та благодаті. Коли в історії народ наш усвідомлював важливість присутності в житті благодаті, його життя змінювалося таким чином, що сучасники свідчили про Божу благодать, що зійшла в історію. Згадаймо слова святителя Іларіона, першого руського митрополита Стародавньої Русі, русича, обраного на Київський престол. Він говорив у своєму «Слові про закон і благодать» про те, що минув час ідолопоклонства, минув час бісослужіння. Які сильні слова! Цей час минув, бо благодать вилилася на народ.

Ми знаємо, що внутрішньо сильне, незламне духовне ядро давніх киян силою благодаті Божої поширилося православною вірою на неосяжні простори Євразії. І коли люди зберігали віру і єдність Церкви, благодать Божа була з ними.

Але ми пам'ятаємо і інші часи, коли народ наш відмовився і від Бога, і від Церкви. Спочатку безбожна влада йшла шляхом розтрощення Церкви розколами, переманюючи на свій бік одних і протиставляючи їх іншим, намагаючись зрештою зруйнувати Тіло Христове. Так було в страшні післяреволюційні роки. Але і тоді вороги не зуміли перемогти Церкву, навіть вживши весь свій політичний, адміністративний і репресивний ресурс. Церква звузилася до розмірів, далі яких звузитися було неможливо, але вона існувала. Духовна сила Київської Русі, благодать, яка колись зійшла на народ наш, запліднювала мале стадо, яке йшло на тортури й муки, на саму смерть, зберігаючи Божу Церкву, віру Православну і свою єдність.

Ось і сьогодні від єдності нашої Церкви залежить благополуччя народів, що вийшли з київської купелі хрещення. Коли ми говоримо про Церкву, ми не говоримо в політичних категоріях. Ми не говоримо, що одна частина історичної Русі повинна панувати над іншою, що Церква повинна ставати інструментом чиєїсь злісної зовнішньої політики. Все це божевільні слова, які не мають жодного відношення до того, чим є Церква, — до Тіла Христового. Ми говоримо тільки про те, що будь-яке розділення Церкви — це створення такої громади, в якій немає радості і любові в очах, а обличчя спотворені злобою. А там, де злість, — там поклоніння не Богу, а дияволу.

І щоб Господь чув нас, щоб Він відгукувався на наші молитовні призивання, ми повинні викидати із свого життя будь-які сумніви. Ми повинні вірити Богу так, як ми віримо найбільш близьким та рідним людям, і навіть більше. Ми повинні вірити кожному слову Божому. Об'єднуючись навколо Престолу разом зі своїми ієрархами і священиками, прославляючи Єдиного в Трійці Господа, ми повинні насолоджуватися тієї благодаттю, яка вилилася на наш народ у далекій давнині і яка Божественною силою підтримується аж до цього дня.

Зберігаючи благодать і єдність Церкви, ми зберігаємо надію на спасіння всіх нас, і цю надію ніхто в нас не похитне, бо вона виходить від самого Христа, якому ми й приносимо наші молитви і поклоніння. Амінь.

Прес-служба Святішого Патріарха / Служба комунікації ВЗЦЗ

Візити в Україну

Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 1- 2 жовтня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 14 - 15 вересня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 липня по 28 липня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 по 28 липня 2013 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 по 28 липня 2012 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 6 травня по 8 травня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 25 по 27 квітня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 20 по 28 липня 2010 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 22-23 листопада 2010 р.
Участь Патріарха Кирила в інавгурації Президента України В.Ф. Януковича (2010 р.)
Візит Святішого Патріарха Кирила в Україну (27 липня — 5 серпня 2009)

© 2010-2018 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.