ГОЛОВНА Новини ПРО ПРОЕКТ РЕДАКЦIЯ КОНТАКТИ 
Почтовая форма Карта сайта РУС

Архів матеріалів:

Вересень 2018 р.
ПнВтСрЧтПтСбНд
272829303112
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
1234567

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru

Нашi банери:

Візити Святішого Патріарха Кирила в Україну

Святіший Патріарх Кирил: «З радістю чекаю зустрічі з нашими віруючими і з великим, тисячолітнім містом на Дніпрі»

Напередодні Першосвятительського візиту Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила на Україну Патріархія.ruпублікує інтерв'ю Його Святості, дане прес-службі Української Православної Церкви.

- Ваша Святосте, скажіть, чи було для Вас все-таки несподіваним обрання Патріархом?

- Рішення Священного Синоду про обрання мене Місцеблюстителем Патріаршого Престолу показало рівень довіри та підтримки з боку дуже шанованих в нашій Церкві архієреїв. Після цього вже важко було говорити про повну несподіваність обрання Патріархом, хоча, звичайно, результати Архієрейського і Помісного Соборів ніхто не знав. У мене був внутрішній спокій: треба зосередитися на головному завданні Місцеблюстителя - виправдати виявлену довіру Священного Синоду і, разом з усіма його членами, якнайкращим чином підготувати проведення Собору, на якому Господь і проявить Свою волю, якою б вона не виявилася. У момент, коли було оголошено результати голосування і Блаженніший митрополит Володимир звернувся до мене з запитанням, чи приймаю я обрання, я чітко відчув, яка величезна відповідальність покладається на мене Богом. Це почуття важко передати словами. І разом з тим, на серці була впевненість, що якщо Господу було завгодно вказати на мене і покласти такий нелегкий послух, то Він Сам і допоможе його нести, бо тільки на людські сили тут явно покладатися недостатньо. Крім того, я бачив у ці урочисті хвилини обличчя членів Помісного Собору і усвідомлював, що молитви всієї Церкви, допомога архіпастирів, духовенства, чернецтва, мирян будуть надійною підтримкою в майбутньому служінні.

- У чому Ви бачите першочергові завдання Церкви сьогодні?

- Життя нашої Церкви перетворилося за час Першосвятительства Святішого Патріарха Олексія, і це ми з особливою силою відчули в дні прощання зі спочилим Предстоятелем. Минулі роки справедливо називають часом другого Хрещення Русі, часом початку відродження Руської Православної Церкви після десятиліть репресій та всіляких утисків. Багаторазово збільшилась кількість віруючих, парафій, монастирів, навчальних закладів, з'явилися православні видавництва, газети, телеканали. Зрілим і актуальним стало богословське осмислення сучасних проблем та свідчення суспільству про християнський світогляд. Це свідчення здійснюється і словом проповіді і справами - церковною благодійністю та соціальним служінням. Згідно з опитуваннями громадської думки, саме Церкві сьогодні довіряє переважна більшість громадян країн, що становлять канонічну територію Московського Патріархату. Високий рівень довіри було досягнуто завдяки подвижницькій праці багатьох священнослужителів, чернецтва, мирян, які у важких економічних і соціальних умовах відроджували Церкву. Цю високу планку, яку підняла енергія звільнених від атеїстичного тоталітаризму людей, ми повинні не тільки утримати, але й підняти вище.

Дуже важливо, щоб віруючі люди усвідомили, що служіння Церкві - це спільна справа всіх її членів, від мирянина до Патріарха. Адже саме залучення народу Божого до церковного життя - і є справжнє воцерковлення, яке не зводиться до засвоєння якихось зовнішніх навичок, а означає живе почуття причетності віруючої людини до життя своєї парафіяльної громади і всієї Церкви в цілому.

Особливо це стосується молоді. Людям старшого покоління не завжди легко знаходити з молодими спільну мову. Іноді можна чути й таку думку: мовляв, нехай вони подорослішають, зіштовхнуться з проблемами - тоді самі прийдуть до Церкви. Це неправильно, молоді люди потрібні Церкві сьогодні. Треба сміливо залучати їх до церковної праці, з об'єкту наших турбот перетворити нашу молодь у суб'єкт живої місіонерської діяльності, свідчення про нашу православну віру і словом, і всім життям. Ось хороший приклад: на недавніх Різдвяних читаннях виступали студенти, які організували товариство «Старість у радість». Вони надають допомогу інвалідам та людям похилого віку в будинках престарілих. Це - те саме, що заповів 900 років тому своїм синам у «Повчанні» Великий князь Київський Володимир Мономах: бачити в кожному старому свого батька, у бабусі - матір, в однолітках - братів і сестер і ставитися до них, як до рідних. І таких прикладів - чимало. Ми повинні зробити так, щоб мільйони людей, які сьогодні, відповідаючи на запитання соціологів, кажуть, що «довіряють» Православній Церкві, завтра стали її співробітниками.

- Однак, Ваша Святосте, зараз багато говорять і пишуть якраз про деградацію  в останні два десятиліття суспільства, втрату ним моральних орієнтирів ...

- Знайомий з такою точкою зору. Але якщо за 70 років богоборства не змогли витравити з народної душі віру в Бога, то й за 20 років «дикого капіталізму» та пропаганди споживацького ставлення до життя, думаю, не вдалося похитнути тисячолітні моральні устої нашого народу. Звичайно, сьогодні доступність спокус і пороків, насадження за допомогою багатьох ЗМІ непристойності, споживацтва, культу грошей перейшли всі мислимі межі. Але ж переважна більшість людей, з якими ми зустрічаємося щодня і повсюдно - це порядні, сумлінні трудівники, які у поті чола заробляють свій хліб насущний. Вони утримують свої родини, виховують дітей, дбають про свою землю, про батьківщину, вони чуйні до чужої біди, готові до допомоги та співчуття. Це наша опора. Навіть якщо вони ще не живуть повнокровним церковним життям, їх система цінностей по суті - православна, вона сформована нашою церковною традицією.

У минулому році на святкуванні 1020-річчя Хрещення Русі в Києві я зустрічався з молодими людьми, виступав перед стотисячною молодіжною аудиторією на Хрещатику. З цього спілкування я виніс тверде переконання, що наша молодь - аж ніяк не втрачене покоління, а люди, націлені в майбутнє, відкриті для Церкви та її слова.

Візьмемо ще один приклад. І в Росії, і на Україні в минулому році відбулися телевізійні проекти, в яких обирали голосуванням імена найвизначніших людей наших країн. «Іменем України» став князь Ростовський, Новгородський, а згодом Великий князь Київський Ярослав Мудрий, «ім'ям Росії» - його нащадок, Великий князь Володимирський, Київський і Новгородський Олександр Невський. Обидва - захисники Вітчизни, обидва - святі нашої Церкви. Якщо наші сучасники їх шанують, виходить, не розпався зв'язок часів, а моральні орієнтири - не втрачено.

- Ваша попередня церковна діяльність була пов'язана в значній мірі з міжнародною діяльністю. Цей закордонний «вектор» сьогодні буде пріоритетним?

- Руська Православна Церква виконує свою місію в 65 країнах світу, де є її парафії та єпархії. Наша паства - українці, росіяни, молдавани, представники багатьох інших народів - живуть сьогодні на всій поверхні Землі, і обов'язок Церкви - пастирське піклуватися про них. Ми тісно співпрацюємо з Православними Церквами-Сестрами, ведемо діалог з іншими конфесіями, міжнародними організаціями. Але обидва «вектори», внутрішній і міжнародний, взаємопов'язані. Рівень нашого міжнародного впливу, нашого свідчення безпосередньо залежить від того потенціалу, богословського, інтелектуального, творчого, який ми маємо усередині нашої Церкви. Якщо ми хочемо, щоб у світі до нас прислухалися, необхідно цей потенціал зміцнювати і примножувати.

- Ваша Святосте, Ви сказали, що перш за все хотіли б відвідати Київ, «мати міст руських». Чим для Вас є наша столиця?

- Преподобний Нестор Літописець писав про Київ як про місце, «звідки пішла руська земля». Тут сталася головна подія у долі наших народів - Хрещення Русі, тут народилася наша Церква, яка стала основою східнослов'янської православної цивілізації, спадкоємцями якої ми всі є. Тут же - найперша кафедра Предстоятелів Руської Церкви. Звідси, від найдавнішої нашої святині - Успенської Києво-Печерської лаври - по всій Русі поширилося чернецтво, а з ним - віра, освіта, писемність, культура. Тут було започатковане наше літописання, богослов'я, книжність. Так що Київ - це початок всіх наших начал.

Не будемо також забувати, що Москву заснував Великий київський князь Юрій Долгорукий, а першим московським святим став митрополит Київський Петро. Він переніс резиденцію Київських Першосвятителів до Москви, яка таким чином стала духовною столицею, тоді ще єдиної нашої держави. Тому Московські Патріархи є наступниками давніх Київських митрополитів, і під час інтронізації їм вручається жезл святого митрополита Петра як символ духовної влади. Коли я приймав цей жезл з рук Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира, я по-особливому усвідомлював всю глибину тієї філософії вітчизняної історії, яка стоїть за цим звичаєм. І вже в цей момент я відчував внутрішню потребу незабаром відвідати Київ, «святу землю» нашої Церкви, вклонитися святим мощам Печерських преподобних, помолитися з нашими віруючими.

- Для деяких те, про що Ви говорите, - це тільки минуле, а нинішній день пов'язується з іншими політичними вподобаннями. Сьогодні в нашій державі переписується історія, перемоги оголошуються поразками, друзі - ворогами і навпаки. Гоголь після радянської цензури, коли замовчувалося у його спадщині все, що прямо пов'язано з Православ'ям і самодержавством, потрапив під цензуру націоналістичну. У викладі його творчості для школярів слова «російський», «Росія» замінюються на «український», «Україна» і т.д. Як до цього ставитися?

- У Росії вже давно з'явилася «альтернативна» історія, видається безліч «історичних» книг, які опираються на вигадки. Заборонити це явище неможливо, але до історичної науки воно не має відношення. Історія живе в нас, в сьогоденні. Історична свідомість наших народів формувалась тисячолітньою єдністю у вірі, єдністю в Церкві, в культурі, у випробуваннях, спільних трагедіях та перемогах. Вона зберігає свою правду, і змінити її, маніпулювати нею дуже непросто. У цьому році весь світ відзначає 200-річчя з дня народження Миколи Васильовича Гоголя, геніального письменника, класика і української, і російської і світової літератури. І в царський, і в радянський, і в нинішній час, всі російські школярі навчаються патріотизму, стійкості, жертовності на прикладі запорізьких козаків, чудові образи яких створені Гоголем у повісті «Тарас Бульба». Хіба можна уявити, щоб юні англійці вчилися любити Батьківщину на прикладі французів, а ті - на прикладі німців? У нас же це ні в кого не викликає подиву, тому що ми по суті єдиний народ, ми пов'язані тисячами братніх, родинних зв'язків.

Думаю, на догоду політичній кон'юнктурі переписувати історію, класиків - це негідно наших великих народів. У нас спільне минуле і багато однакових проблем.

- А які б Ви назвали?

- Назвемо хоча б одну - демографічну. І в Росії, і в Україні населення щорічно скорочується на сотні тисяч чоловік. Величезні простори, родючі землі, залишені нам нашими предками, пустіють. Блаженніший Митрополит Володимир збереження народу назвав національною ідеєю України, навколо якої має об'єднатися все суспільство. У Росії таку ж точку зору відстоював А.І. Солженіцин. Думаю, ми повинні направити всі зусилля і Церкви, і наших держав, і громадськості, щоб переламати негативну тенденцію в демографії. Перші кроки вже зроблено: і в Росії, і в Україні почали стимулювати народжуваність материнським капіталом, виплатами серйозної допомоги по народженню дитини. І вже є певні позитивні зрушення. Скажімо, в Росії в минулому році немовлят народилося на сто тисяч більше, ніж у попередньому. Але це тільки початок, проблема дуже складна. Вона пов'язана не тільки зі станом економіки і соціальної захищеності, але й зі способом мислення, з світоглядом людей.

- Чи може Православна Церква впливати на взаємини між православними країнами?

- І може, і повинна, і впливає. Ми переживаємо за наших віруючих в Україні не менше, ніж за їх побратимів у Росії або інших країнах. Ми молимося про те, щоб українська держава розвивалася стабільно і мирно, щоб було консолідоване українське суспільство, щоб державна влада успішно відповідала на економічні та соціальні виклики, від чого напряму залежить життя народу. Я переконаний, що в силу відповідальності перед нашою спільною історією, перед багатьма поколіннями наших спільних предків, перед нашими батьками, які мільйонами гинули, захищаючи і Україну, і Росію, ми зобов'язані зробити все можливе, щоб назавжди виключити конфлікти між нашими країнами в будь-яких сферах: політичній, економічній, гуманітарній. Ми повинні спільно припиняти будь-які українофобські або русофобські провокації. Всі питання повинні вирішуватися в братній взаємодопомозі, з опорою на плече один одного. Особливо це важливо тепер, у період глобальної кризи: адже тільки разом ми зможемо успішно долати її важкі наслідки. Я думаю, що час розділень уже минув.

- Якщо під час Вашого візиту відбудеться зустріч з державним керівництвом України, які проблеми Ви хотіли б з ним обговорити?

- Перш за все, ті, які хвилюють Українську Православну Церкву, її віруючих. Це проблема статусу юридичної особи для нашої Церкви, питання повернення церковної власності, експропрійованої богоборницьким режимом, викладання православних дисциплін у вузах і школах, сприяння на законодавчому рівні Церкві у виконанні її місії соціального служіння. Ці питання у тій чи іншій мірі стосуються всього пострадянського простору, але є досвід їх вирішення у багатьох країнах, що й хотілося б обговорити. Окреме питання - це відродження православного паломництва до давніх святинь нашої Церкви. Щорічно десятки мільйонів росіян-туристів перетинають простори Іспанії, Великобританії, Італії, Франції, знайомляться з культурою та історією цих країн, в той час як Київ та інші центри нашої Церкви і нашої культури, не входять до числа популярних маршрутів. Ми повинні відродити традиції православного паломництва, і Київ має стати одним із світових його центрів.

- А питання розколів в Україні та єдності Церкви?

- Безумовно, проблему розколів необхідно обговорювати і шукати шляхи їх подолання. Адже розколи - це страшний гріх, і трагедія Церкви. Вони послаблюють наше свідчення про істину. Українська Православна Церква веде діалог з нашими відпалими братами, шукає шляхи подолання розділень. Але всім необхідно розуміти, що розколи виліковуються не політичними, а церковними методами, а саме - на основі священних канонів Церкви. Лише в цьому випадку єдність буде відновлена всерйоз і надовго. Звичайно, за час поділу накопичилися образи, непорозуміння, тому потрібен час для відновлення довіри. Участь представників держави у вирішенні таких питань може бути лише допоміжною і дуже обережною. Відомо, як в 1992 році держава намагалася «об'єднати» Православ'я в Україні, в результаті замість одного розколу з'явилися два.

- У зв'язку з Вашим візитом багато журналістів в Україні стали знову писати про надання автокефалії Українській Православній Церкві.

- Питання про автокефалію постає в тому випадку, коли її хочуть не журналісти або політики, а самі віруючі на чолі зі своїми архіпастирями і пастирями. Ситуація досить парадоксальна: віруючі в переважній більшості виступають за збереження тисячолітньої єдності Руської Церкви, архієреї теж задоволені існуючим статусом Української Православної Церкви як самокерованої Церкви в складі Московського Патріархату з правами широкої автономії, нарешті, Предстоятель Церкви, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир говорить про несвоєчасність постановки цього питання - а політики і журналісти чомусь знову і знову говорять про автокефалію. То для кого ж ця автокефалія, якщо віруючим вона не потрібна? І для чого? Чи не краще нам докласти всіх зусиль до того, щоб бачити Православ'я на Україні єдиним, квітучим, а з ним - квітучою і саму братню державу. А вже потім, якщо життя це підкаже, повернемося до питання про статус її Церкви. Втім, будь-які питання, у тому числі і політиків, і журналістів готовий обговорювати, якщо знадобиться. З радістю чекаю зустрічі з нашими віруючими і з великим, тисячолітнім містом на Дніпрі.

- Дякую, Ваша Святосте, за розмову.

- І я дякую вам, і закликаю Боже благословення на труди прес-служби Української Православної Церкви і всіх православних журналістів.

Візити в Україну

Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 1- 2 жовтня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 14 - 15 вересня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 липня по 28 липня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 по 28 липня 2013 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 по 28 липня 2012 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 6 травня по 8 травня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 25 по 27 квітня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 20 по 28 липня 2010 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 22-23 листопада 2010 р.
Участь Патріарха Кирила в інавгурації Президента України В.Ф. Януковича (2010 р.)
Візит Святішого Патріарха Кирила в Україну (27 липня — 5 серпня 2009)

© 2010-2018 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.