ГОЛОВНА Новини ПРО ПРОЕКТ РЕДАКЦIЯ КОНТАКТИ 
Почтовая форма Карта сайта РУС

Архів матеріалів:

Серпень 2018 р.
ПнВтСрЧтПтСбНд
303112345
6789101112
13141516171819
20212223242526
272829303112
3456789

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru

Нашi банери:

Візити Святішого Патріарха Кирила в Україну

Святіший Патріарх Кирил: «Українська Православна Церква володіє духовною силою і здатністю об'єднувати весь народ, і те, що я бачу тут, спілкуючись з людьми, мене в цьому переконує»

29 липня 2009 року, після закінчення виступу в Києво-Печерській лаврі перед архієреями, духовенством, чернецтвом, мирянами, викладачами та студентами Київської духовної академії, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відповів на запитання учасників зустрічі.

Відповідаючи на запитання про підсумки переговорів з Президентом України В.А. Ющенко, що відбулися 27 липня, Предстоятель Руської Православної Церкви сказав:

«Я задоволений зустріччю з Президентом, це була дуже відкрита і недипломатична розмова. На жаль, під дипломатією у нас часто мається на увазі якась кривда - людина думає про одне, говорить інше, а робить третє. Така "дипломатія" завжди приречена на провал. Для мене дипломатія - це здатність говорити мовою, яку розуміє співрозмовник. Якщо ви не використовуєте мову, прийнятну для співрозмовника, ви просто вступаєте в конфлікт з цією людиною.

Тому я розмовляв з Віктором Андрійовичем з повним усвідомленням того, що переді мною - Президент суверенної держави, людина, наділена владою і повноваженнями. Я висловлював йому своє розуміння того, що відбувається сьогодні на Україні, він виклав мені своє розуміння, і в цих позиціях було щось спільне. Це спільне зводиться до того, що необхідно шукати шляхи виходу з церковної кризи. Думаю, що ми будемо разом шукати такі шляхи - в першу чергу за участю Його Блаженства, який несе особливу відповідальність за Церкву на Україні як її Предстоятель; разом з українським єпископатом і в діалозі з українською владою.

Неможливо вимагати і досягати єдності, наполягаючи на перемозі своєї приватної думки. Так не буває. Це - найважливіше, що має ввійти до свідомості всіх православних людей (я кажу і про тих, хто сьогодні перебуває в розколі). "Все або нічого" - це не розмова для Церкви. Коли нам говорять: або автокефалія, або нічого; або автокефалія, або розкол - це не розмова. Приватна думка, яку поділяють групи, що відокремилися від канонічного Православ'я, не може ставитися у якості категоричної умови об'єднання всіх православних. Це методологічний нонсенс, що очевидний будь-якій людині, що має хоч якийсь досвід переговорів і вирішення конфліктів.

Давайте переведемо цю розмову на побутовий рівень. Чоловік з дружиною посварилися; з досвіду відомо, що якщо приймається тільки одна точка зору, то конфлікт не затихає, він буде вичерпаний тоді, коли обидві точки зору будуть прийняті до уваги, коли виросте почуття довіри, здатність долати труднощі в сім'ї.

На жаль, я не міг прочитати всі гасла, якими мене вітали опозиційні політичні групи, але якісь окремі слова потрапляли в поле зору. Адже це дивно - чого тільки не говорять про Патріарха лише тому, що у нього є інше бачення стану справ! І при цьому звертаються до Патріарха з проханням: "Ви, будь ласка, задовольните всі наші вимоги, а якщо не задовольните, то ми будемо продовжувати говорити, що Ви такий-сякий". Але ж так не буває! У всій методології, яка сьогодні пропонується для подолання розколу, спочатку закладена нісенітниця.

Тому моє слово до всіх православних полягає в наступному: Церква повинна усвідомити, що вона - рідний дім для всіх, для правих і лівих, для східних і західних, для демократів, комуністів, націоналістів - для всіх. Виходячи зі своєї місії бути загальним простором для всіх, вона повинна вибудовувати свої відносини зі світом. Якщо сьогодні ідея автокефалії радикально політизована і прив'язана до політичного вибору певних груп, то як під цю реальність може бути зверстане все життя православних, коли велика кількість з цим не погоджується?

Значить, потрібно об'єднуватися навколо спільної ідеї. Але автокефалія такою спільною ідеєю не є - не тому, що нібито є якісь імперські підступи Москви (дурість, яку часто виливають на людей ЗМІ), а тому, що така наша історія. Київ - це південна столиця руського православ'я. Іноді нам наводять як приклад інші країни: у Чехії та в Словаччині - Автокефальна Церква, в Албанії - Автокефальна Церква. Але Чехія і Словаччина ні для кого не були Єрусалимом і Константинополем! І Тирана ні для кого не була духовним центром всієї Церкви!

А Київ - це наш Єрусалим і Константинополь, це серцевина нашого життя! І якщо закрити очі на тисячолітню історію і сказати: «Нічого страшного, ми вже двадцять років незалежні, давайте все тут перекроїмо», то це буде не просто відмова від історії, це буде відмова від Передання Церкви. І тому всі ці радикальні заклики до автокефалії базуються виключно на політичних аргументах. Ось такий дивно наївний аргумент: в суверенній державі має бути незалежна Церква. Звідки це? Покажіть мені хоча б один канон. Посилаються на канони, маючи на увазі 34-е Апостольське правило, де говориться, що кожен єпископ повинен знати свого старшого. Ви всі знаєте свого старшого - Блаженнішого Владику Володимира. Канон повністю виконується. Але ніде не сказано, що в суверенній державі має бути суверенна Церква.

А тепер давайте перейдемо до практики. Місцева Церква - це єпархія. Там, де єпископ - там Церква. А далі існують різні форми об'єднання. Дуже поважною формою об'єднання єпархій є Патріархат.

У давнину існувала Пентархія, п'ять Патріархатів - Римський, Константинопольський, Олександрійський, Антиохійський, Єрусалимський. І ніколи Патріархати не були обмежені кордонами держав. Патріархати завжди поширювали свою юрисдикцію на кілька держав. Так було, так є зараз. Як відомо, Московський Патріархат був створений після відпадання Риму, він зайняв місце в Пентархії, і в Томосі, який був виданий Патріарху Московському, значилося: "Патріарх Московський і всієї Русі і всіх північних країн", тобто всіх, що лежали на північ від Візантії. І це не підступи Москви, це еклезіологічне саморозуміння Православної Церкви!

І сьогодні Константинопольський Патріархат - це не одна Туреччина, а багато країн світу; Олександрійський Патріархат - це вся Африка; Антиохійський патріархат - це Середній Схід; Єрусалимський Патріархат - Палестина, Ізраїль, Йорданія.

Національні Патріархати, прив'язані до держав, виникли в XIX столітті і раніше, звичайно: Румунія, Болгарія, Сербія. Але ми знаємо, що поява цих національних Церков у рамках національних держав призвела до того, що в Константинополі зібрався Собор, який засудив етнофілетизм. Засудженню піддалася не поява цих Церков, а те, чим вона супроводжувалася - засуджувалася спроба тісно пов'язати Церкву з державою і нацією, протиставити цей національний вимір універсальному, ось що піддалося осуду Православної Церкви. Тому в тому положенні, яке зараз має місце, коли Патріарх Московський і всієї Русі і всіх північних країн піклується не тільки про Російську Федерацію, відбивається наша традиція. Вона може комусь подобатися або не подобатися, як комусь подобається чи не подобається сам факт існування християнства, але це традиція, а кожен злам традиції є дуже хвороблива для Церкви справа. І кожен злам традиції породжує розділення.

Тому мені здається, що Церква, яка сьогодні існує в Україні, відповідає реальним потребам народу і країни. Українська Православна Церква є самостійною, на чолі Церкви - її Предстоятель, Блаженніший митрополит Володимир, і Синод, який без будь-якого втручання Москви вирішує всі питання церковного життя. А наша єдність - в тому, що ми усвідомлюємо себе великою і єдиною Православною Церквою, до якої належать 80% всіх православних віруючих у світі.

Хтось може сказати, що це символіка. Так, це символіка, але вона має величезне значення в діалозі Православ'я з усім світом. Ми дійсно духовна скріпа і основа тієї цивілізації, яка тільки й може на рівних говорити зі світом.

Продати своє первородство легко, але ніколи це не відбувалося безболісно. Тому я думаю, що сьогодні тема автокефалії так розділяє людей ще й тому, що багато хто розуміє значення єдиної Руської Церкви і для кожної країни, і для всього світу.

І останнє, що мені хотілося б сказати: саме неправильне в осмисленні нинішнього стану Церкви в Україні - це використання політичної фразеології і політичних підходів. Вся аргументація на користь автокефалії сьогодні виключно політична: суверенна країна - суверенна Церква. Звідки все це? "Чому ми повинні підкорятися патріарху в Москві?" - кажуть ті, хто запрошує сюди Константинопольського Патріарха. Чому ж Московському не можна, а Константинопольському можна? У цей хор вливаються голоси не тільки православних, а й греко-католиків, які ні на одну мить не ставлять під сумнів законність свого підпорядкування Риму. Чи не здається вам, що тут є ясний політичний підтекст?

Українська Православна Церква володіє духовною силою і здатністю об'єднувати весь народ, і те, що я бачу тут, спілкуючись з людьми, мене в цьому переконує. Величезний нерозтрачений духовний потенціал! Українській Православній Церкві вдалося, в тому числі завдяки мудрості Блаженнішого митрополита Володимира та інших ієрархів, пройти між Сциллою і Харибдою - між різними полюсами політичної напруги. Це не був якийсь політичний маневр, це був пастирський рух. Саме тому такий великий сьогодні авторитет Української Православної Церкви.

Я хотів би від усього серця побажати Блаженнішому Владиці Володимиру, всьому єпископату Української Православної Церкви стояння в Православ'ї, любові до всіх, в тому числі до тих, хто нас не любить. Тому що у нас немає і бути не може іншої мови. Наше слово - це слово євангельське. А якщо слово наповнюється неєвангельським змістом, як це буває іноді, і ми бачимо це в полеміці з боку інших - то це вже якась зрада покликанню.

Дай нам Бог в дуже непростих часом обставинах нашого життя зберегти не тільки православну віру, а й любов у серці!»

Візити в Україну

Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 1- 2 жовтня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 14 - 15 вересня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 липня по 28 липня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 по 28 липня 2013 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 26 по 28 липня 2012 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 6 травня по 8 травня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 25 по 27 квітня 2011 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну з 20 по 28 липня 2010 р.
Першосвятительський візит Святішого Патріарха Кирила в Україну 22-23 листопада 2010 р.
Участь Патріарха Кирила в інавгурації Президента України В.Ф. Януковича (2010 р.)
Візит Святішого Патріарха Кирила в Україну (27 липня — 5 серпня 2009)

© 2010-2018 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.