Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після великого повечір’я в середу першої седмиці Великого посту в Даниловому ставропігійному монастирі

Проповідь Святішого Патріарха Кирила після великого повечір’я в середу першої седмиці Великого посту в Даниловому ставропігійному монастирі

Увечері 4 березня 2020 року, в середу першої седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив велике повечір’я з читанням Великого покаянного канону прп. Андрія Критського в Троїцькому соборі Данилова ставропігійного чоловічого монастиря м. Москви. Після закінчення богослужіння Святіший Владика виголосив проповідь.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

Протягом Великого посту наша думка неодмінно повинна стосуватися тієї реальності, яка іменується духовним життям. Духовне життя – це щось зовсім особливе. Іноді про людину високої культури, великих знань в сучасному побуті, в засобах масової інформації кажуть: яка духовна людина! Дійсно, люди освічені, культурні можуть бути духовними, але можуть бути і не духовними. Бо поняття духовності не пов’язане ні з рівнем культури, ні з рівнем знань, ні з положенням в суспільстві, ні з іншими якимись якостями людини, крім тих, що і формують справжню духовність.

Духовність пов’язана з милосердям, з подвигом, з послухом. Це реальність, яка формується в результаті наполегливої роботи над самим собою, і справа ця не скора. Неможливо почати і швидко закінчити. Робота над самим собою, робота над набуттям справжньої духовності може займати роки, десятиліття, а якщо сказати точніше, все життя, тому що немає межі ні у віці, ні в знаннях, ні в чомусь іншому в русі до того стану людини, яке іменується духовністю.

Нерідко люди навіть релігійні, які відвідують храм Божий, духовним життям не живуть, тому що їх пріоритети знаходяться поза ним. Це, звичайно, не означає, що людина, яка не опанувала навичками духовного життя, повинен махнути рукою і в храм перестати ходити. Навпаки, усвідомлюючи, що у нашого особистого або сімейного життя бракує духовного виміру, потрібно вживати особливі зусилля, щоб благодать Духа Святого зійшла на нас і допомогла одухотворити людські відносини і нашу повсякденність.

Нерідко людина проходить через життєві випробування, які супроводжуються підвищеним стресом. Люди по-різному реагують на ці випробування. Деякі впадають у відчай, деякі, позбавлені віри і надії, навіть руки на себе накладають, але насправді ми немов проходимо через якусь школу, а результатом може стати справжня духовне життя.

Під впливом випробувань виникає бажання долучитися до духовного життя. Ось дуже важливе слово – «бажання». Без бажання не може бути ніякого духовного вдосконалення. Можна все життя усвідомлювати себе віруючою людиною, але при цьому не мати бажання оволодіти навичками духовного життя, увійти в небесну реальність. Іноді нам допомагають знайти духовність життєві обставини – найчастіше горе. Нам здається, що горе і скорбота — це абсолютно негативне поняття, що потрібно цуратися всього, що пов’язано зі скорботами. Дійсно, у кожного є почуття самозбереження, і кожен сприймає скорботу як якусь небезпеку для свого здоров’я і навіть для свого життя. Але нерідко саме через скорботи людина відкриває для себе горизонти духовного життя, і це єдине, що її рятує. Не якісь зовнішні обставини, не добрі слова з боку друзів, не допомога, яка надається, а саме набуття духовного виміру життя дає велику силу людині. Виростають крила, які допомагають піднятися над повсякденністю, піднятися над скорботами, поглянути на суєту світу цього з висоти пташиного або, краще сказати, ангельського польоту. Тоді все, що здавалося таким величезним, важливим, так напружує сили розуму, волі і почуттів, раптом змінює свої розміри і стає абсолютно незначним. І коли людина виростає до усвідомлення нікчемності всіх труднощів перед обличчям вічності, тоді вона стає непереможною.

Але є й інша можливість, інший засіб подолати важкі життєві обставини, те, що може дійсно зашкодити нашому духовному, а іноді і фізичному здоров’ю. Святі отці говорили про такий стан, як укорінення розуму в почуттях. Що значить укоренити розум в почуттях? Що значить проникнути розумом в почуття? Це означає підпорядкувати розуму область почуттів, серед яких і скорбота, і страждання. Але не просто людському розуму, а розуму, який полонений божественною істиною.

Здатність розуму управляти почуттями, засновувати дії на розумінні Божественного промислу і волі Божої і є тією силою, яка допомагає людині реально долати скорботи і всі ті тяжкі почуття, які охоплюють нас при життєвому неблагополуччі. Ми живемо в епоху, коли так звані стреси, тобто негативна реакція людської психіки на навколишній світ, починають займати дуже великий простір в нашому житті. Існують цілі розділи медицини, присвячені тому, щоб допомогти людині перемагати стрес. Але ж не було у святих отців ніяких наукових знань про шляхи виходу з тяжких обставин, проте великі подвижники жили так, що ніякі найсуворіші випробування не могли зруйнувати їх внутрішній світ.

Такий стан на святоотцівській мові іменується безпристрасністю, тобто піднесенням над зовнішніми обставинами, коли їм не під силу поневолити внутрішній, духовний світ людини. Всьому цьому можна і потрібно вчитися. Але для цього ми повинні дуже уважно ставитися до свого внутрішнього життя, до своїх думок і, звичайно, до вчинків. А для того щоб розібратися в самих собі, у нас повинен бути вироблений навик виховання внутрішньої людини з її думками і почуттями, повинен бути вироблений навик аналізу тих подій, які відбуваються протягом дня. Кращим засобом є молитва і роздум в кінці дня. Роздум про те, що сталося протягом минулого дня, наскільки обставини торкнулися серця і розуму, наскільки вони вплинули в гіршу або кращу сторону на життя кожного з нас. На жаль, таким духовним аналізом, такою оцінкою життя ми практично не займаємося – навіть ввечері помолитися не встигаємо. Лягаємо в ліжко, в кращому випадку осінивши себе хресним знаменням, посилаючись на втому, на нездужання, Бог знає на що ще. Але якщо ми виробимо навик молитви і оцінки кожного прожитого дня перед обличчям Божим, перед своєю совістю, то зробимо дуже багато для того, щоб життя наше до невпізнання змінилося. Не тільки тому, що оцінка прожитого дня збагачує людину здатністю до неупередженого аналізу, а й тому що така оцінка, отримана в молитві перед обличчям Божим, допомагає нам знайти сили, щоб долати погане і відкривати серце своє до добра.

І нехай допоможе всім нам Господь жити так, щоб дня не проходило поза нашим духовним контролем. Потрібно навчитися жити так, щоб за кожен день ми могли дати відповідь Богу і своїй совісті. Для цього не потрібно ніяких особливих зусиль, крім одного – привчити себе до вечірньої молитви і супроводжувати молитву неупередженим і ретельним аналізом свого духовного стану, неупередженою і гранично чесною оцінкою самого себе і, звичайно, щирою молитвою Господу про прощення наших гріхів. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Патріарх.ua