Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні суботи першої седмиці Великого посту після богослужіння в Новоспаському ставропігійному монастирі

Слово Святішого Патріарха Кирила напередодні суботи першої седмиці Великого посту після богослужіння в Новоспаському ставропігійному монастирі

Увечері 6 березня 2020 року, напередодні суботи першої седмиці Великого посту, дня пам’яті блаженної Матрони Московської, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив полієлейну утреню в Покровському соборі Новоспаського монастиря м. Москви. Після закінчення богослужіння Святіший Владика виголосив проповідь.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

В кінці першої седмиці православні люди, особливо ті, хто кожен день відвідував храм, підходять до сповіді. Субота – це день, коли покаяння приноситься величезною кількістю віруючих, а слідом за покаянням ми підходимо до Святої чаші, і причастя в суботу або неділю завершує поприще першої седмиці Великого посту. Сьогодні ми з вами якраз підійшли до цього дня, коли покаяння — це найголовніша тема, тому що безліч православних сьогодні і завтра, схиливши главу свою перед хрестом і Євангелієм, принесуть покаяння за гріхи, які вчинили.

Святому Єфрему Сирину належать слова: «Якби не було покаяння, то перестав би існувати рід людський». Це правильні слова, але давайте вдумаємося: за часів преподобного Єфрема Сирина значна частина людей належала до Православної Церкви, але ж не всі! Була і велика кількість язичників, та й кого тільки не було! Чому ж преподобний Єфрем каже, що якби не покаяння, загинув би рід людський – а не тільки ті, хто належать до Православної Церкви?

Преподобний Єфрем не зробив жодної помилки. Тому що покаяння — це не тільки таїнство Православної Церкви, дуже важливе таїнство, без якого ми не підходимо до Святої чаші. Покаяння є неодмінна умова виживання людської спільноти.

Дивовижне слово – «прости». Буває так, що конфлікт в самому розпалі, всі порушені, а якщо це не прості люди, а ті, хто володіє владою, то вони готові продовжувати аж до повного винищення противника! Адже саме так починалися війни – коли ні в кого не вистачало сили сказати опонентові «прости»; а якби вистачило, то і війни б не було, як не було б тисяч убієнних. Що втратили б політичні лідери, які сказали б один одному «прости» замість того, щоб оголити меч? Нічого б не втратили – тільки виграли б, бо вирішили б мирно всі ті проблеми, які стали причиною війни…

А якщо розглянути конфлікти не в глобальних, міжнародних масштабах, а в нашому людському гуртожитку? Як часто слово «прости» зупиняє найстрашніший розвиток подій, особливо в сімейному житті! Багато проходили через сімейні конфлікти і добре знають, як наростає часом відчуження, навіть взаємна ненависть. В результаті люди, нездатні сказати один одному «прости», назавжди розлучаються і тільки після закінчення часу усвідомлюють, яку ж помилку вони допустили. А якби в критичний момент комусь вистачило б розуміння і сил сказати «прости», то, може, не було б розділеної сім’ї, не було б сиріт при живих батьках, не було, що б калічить душу поділу майна. Не було б лавиноподібного наростання злоби, ненависті, життя було б простіше, світліше, якби у хоч одного боку вистачило сили сказати це дивовижне слово «прости».

Великий піст вчить нас покаянню. Він вчить нас здатності просити вибачення і прощати, і ми повинні добре запам’ятати, що прощення є не ознака слабкості, а, навпаки, великої внутрішньої духовної сили. Якщо всупереч умовностям, всупереч ризику бути неправильно зрозумілим хтось говорить «прости» своєму противнику, своєму ворогові, часом виробляючи на останнього приголомшуюче враження, то це слово буквально підриває цілі барикади ненависті, злоби і відчуження.

Сьогодні і завтра ми будемо підходити до сповіді, просити вибачення у Господа. Ми знову повинні, як в Прощену неділю, випросити вибачення у тих, з ким ми перебуваємо в конфлікті, пам’ятаючи про це цілюще і надихаюче слово «прости». Вимовляючи його на адресу тих, хто нас образив, ми і самі сподобляємося отримати прощення від нашого Господа і Спасителя в день Страшного суду, адже Господь прощає тому, хто вміє прощати своїх ближніх. Цей великий урок ми і повинні винести з поприща першої седмиці Великого посту, особливо після сьогоднішнього богослужіння і нашої спільної молитви.

Ми згадуємо ім’я Святої Матрони Московської, Великої Стариці, Житіє якої відомо більшості з нас. Здавалося б, саме про таких говорять «Богом ображена» – вона була сліпа, майже знерухомлена, тобто перебувала в самій безодні людського страждання. Але ось що дивно – ніхто з сучасників не бачив страждання на її обличчі. Це свідчить про те, що страждання — це те, що походить від нас самих. Бог не посилає страждання, він дає випробування. А у випробуваннях ми можемо загартовувати себе, ставати мудрішими, знаходити дух мирний; або ж, проходячи через випробування, озлоблятися і приносити біду і собі, і оточуючим. Нехай і пам’ять про Святу праведну Матрону Московську сьогодні примудрить нас і допоможе справлятися з нашими скорботами, з милості Божої і Його святої волі. Нехай Господь береже всіх нас, зміцнюючи в нас мирний дух і готовність до прощення. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Патріарх.ua