Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви

Ставлення Руської Православної Церкви до умисного публічного богохульства і наклепів на адресу Церкви

Ставлення Руської Православної Церкви до умисного публічного богохульства і наклепів на адресу Церкви

Документ прийнятий 4 лютого 2011р. Архієрейським Собором Руської Православної Церкви.

Ставлення Руської Православної Церкви до навмисного публічного богохульства і наклепі на адресу Церкви *

Як підкреслюється в Основах вчення Руської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини, свобода є один із проявів образу Божого в людській природі (II.1). Проте неправильно вживати цю свободу для протидії Богові, що створив людину (Бут.1, 27) і Своїм Промислом керуючому світом (Дії 17, 28). Вона не повинна використовуватися для хули на Бога, наклепу на Його Церкву і людей. Подібний опір Творцю руйнує встановлений Ним порядок світобудови, призводить до багатьох бід і страждань в житті творіння.

1.Богохульство і наклеп: церковний погляд

У церковній традиції під богохульством розуміється образлива та нешаноблива дія, слово чи намір у відношенні Бога або святині. Про гріх богохульства згадується у книгах Старого Завіту (напр. Лев. 24, 15; Пс. 73, 18). Про нього багато разів говориться і в Новому Завіті (напр. Мк. 7, 21-23; Ів. 10, 33; Об. 13, 1). Святий апостол Павло говорить про богохульників як про потерпілих аварію корабля у вірі (1 Тим. 1, 19), розуміючи під богохульством не тільки образу Бога або Його святого імені, але і всяке відпадання від віри.

Будучи вираженням прагнення образити або піддати нарузі Творця, богохульство є одним з найтяжчих моральних злочинів. Відкрите і послідовне протистояння Творцеві робить людину нездатним до покаяння, спотворює богоподібне улаштування людської особистості. У тісному зв’язку з богохульством знаходяться такі гріхи як святотатство, блюзнірство і осквернення святині.

Одна з форм богохульства – це наклеп на Церкву як Тіло Христове, «стовп і утвердження істини» (1 Тим. 3, 15). У той же час наклеп, як свідомо неправдиві звинувачення на не скоєних злочинах або аморальних вчинках, є гріх проти правди, руйнівний для Богом встановленого вселенського порядку. В інших випадках поняття наклепу, багато разів зустрічається в текстах православної традиції, розуміється як гріх проти ближнього (Рим. 1, 30, 2 Кор.12, 20; 2 Тим. 3, 3).

Необхідно відрізняти від наклепів критику негативних явищ в житті земної Церкви, які вимагають їх виправлення і подолання з точки зору християнського вчення.

 Як і всякий гріх, богохульство руйнує в людині здатність любити Бога, затемнюючи в ній образ Божий. «Подібно до того, як той, хто вважає сонце темним, не принижує цього світила, але представляє ясний доказ своєї сліпоти, і як той, хто називає мед гірким, – не зменшує його солодощі, але виявляє хворобу свою,так точно і засуджують діла Божі … Богохульство не принижує велич Божу … Хто богохульствує, той завдає рани самому собі »(святитель Іоанн Златоуст, Бесіда на псалом 110). Наклепник позбавляє себе радості любити іншу людину. «Наклепник шкодить тому, на кого обмовляє, бо язиком своїм коле його, як мечем, і славу його, як пес зубами одяг, терзає … Шкодить собі, бо тяжко грішить. Шкодить тим, які слухають його, бо дає їм привід до наклепу і осуду, і так їх до тієї ж безбожної справи, в якій сам перебуває, приводить. І так само, як від однієї зараженої людини багато людей тілом заражаються і гинуть, так від одного наклепника, джерела наклепу, багато християнських душ заражається і гине »(святитель Тихон Задонський, Скарб духовний, від світу збираний).

До богохульних слів і дій нерідко призводить низький рівень релігійної культури, відсутність знань про релігійне життя, недолік духовного досвіду.

Особливим випадком є ​​навмисне богохульство або наклеп як провокація, покликана зганьбити християнське віровчення або завдати шкоди Церкві Христовій. Недосконалості в житті земної Церкви використовуються її супротивниками для виправдання богохульних дій і наклепницьких звинувачень, які стають інструментами публічної кампанії для пропаганди, що суперечать християнській моралі суспільно значущих рішень і для укорінення в масовій свідомості антицерковних ідей.

 Але найчастіше богохульство і наклеп використовуються як засіб боротьби з релігією, виправданих посиланнями на свободу совісті, слова чи творчості.

2. Поняття богохульства і наклепу у світському праві

У законодавчій системі товариств, де переважна більшість жителів належить до однієї релігійної традиції і висока цінність релігії очевидна, сформувалися норми, спрямовані на протидію публічного розповсюдження богохульства. Подібне законодавство, досить поширене в минулому, продовжує існувати в багатьох країнах світу з різними політичними системами. Застосування подібних норм у правовій системі заслуговує позитивної оцінки і всілякої підтримки, якщо не призводить до дискримінації. В одній з новел Юстиніана справедливо зазначається: «Якщо не залишаються без покарання лихослів’я проти людей, то тим більше заслуговують на покарання ті, які зневажають Бога» (Nov. LXXVII).

Проте в результаті затвердження в ході історії рівноправності релігійних громад сталася або відбувається трансформація законодавства про богохульство. Тепер все частіше об’єктом правового захисту стають не самі релігійні уявлення, а права і законні інтереси віруючих, їхня гідність і релігійні почуття. Подібна ситуація в сучасному праві обґрунтовується необхідністю забезпечення однакового правового захисту представникам різних світоглядів в умовах суспільства, що складається із послідовників різних релігій і нерелігійних людей, а також уявленням про те, що цивільне право не може входити в дискусії про релігійну істину, вторгаючись тим самим у сферу богослов’я.

Оскільки релігія займає важливе місце в приватному та суспільному житті більшості людей, актуальним залишається формування законодавчих норм, що регулюють виступи та дії щодо релігійних переконань груп віруючих громадян з боку тих, хто не поділяє вірування даних груп. Так, актуальна реакція на випадки християнофобії, що має місце в різних країнах світу і виявляється у нетерпимості й ненависті до християнських цінностей, традицій і символів, які більша частина населення планети визначає як невід’ємну частину свого світогляду. Християнофобія  проявляється також у приниженні людської гідності і образу релігійних почуттів християн, у порушенні релігійної ворожнечі до них і їх дискримінації. Образа релігійних почуттів і приниження людської гідності такої значної соціальної спільноти – це реальна загроза громадянській злагоді.

Певні тенденції розвитку національного та міжнародного права дозволяють говорити про те, що у світі поступово формується розуміння необхідності захищати гідність релігійних спільнот. Важливо і надалі підтримувати розвиток норм міжнародного права, а також відповідного їм національного законодавства, що гарантує захист від посягань та знущань щодо переконань, колективно поділюваних громадянами, від образ колективних релігійних, а також національних і расових почуттів, людської гідності соціальних груп.

Цілий ряд положень міжнародних документів про права людини підтверджує необхідність розглядати випадки богохульства, включаючи богохульні акції, як приниження людської гідності (дифамацію) релігійної громади, спільноти індивідів, об’єднаних однією релігійною вірою.** Варті підтримки законодавчі заходи, які посилюють захист релігійних символів, священних імен і понять, а також місць богопочитання,  які мають найважливіше значення для осіб, що сповідують релігійні переконання.

У той же час захист релігійних понять віруючими не перешкоджають вираженню іншими людьми своїх переконань, а також дискусіям між представниками різних релігійних та нерелігійних світоглядів. Під приводом протидії богохульства або дифамації релігії не повинні переслідуватися люди, що допускають критику тих чи інших релігійних світоглядів. При цьому необхідно дотримання принципів взаємоповаги, чесності і коректності в міжрелігійних та світоглядних діалогах. Ставлення до інших переконань не має виражатися мовою образ і принижень, з’єднуватися з підміною понять, фальсифікаціями, закликами до застосування насильства до людей, які сповідують інші погляди.

Під наклепом у світському праві мається на увазі поширення в усній та / або письмовій формі, а також у вигляді зображення, відомостей про одного або декількох осіб, їхні дії, в тому числі висловлювання, або про властиві їм якості, а також інші відомості, які є свідомо помилковими, при тому, людина, що поширила їх усвідомлює невідповідність або можливість невідповідності дійсностівідомостей, що повідомляються їм.

Наклепницькі відомості порочать честь і принижують людську гідність, ганьблять або підривають репутацію, в тому числі містять неправдиві твердження про порушення тією чи іншою особою чинного законодавства чи моральних принципів, або скоєння нею соціально засуджуваного вчинку.

У разі публічного наклепу на Церкву Христову правовому захисту повинна підлягати гідність Церкви, як невіддільна від сукупної, колективної гідності всіх її членів.

В Основах вчення Руської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини підкреслюється: «Сучасне законодавство зазвичай захищає не тільки життя і майно людей, а й символічні цінності, такі як пам’ять померлих, місця поховання, пам’ятники історії і культури, державні символи. Такий захист має поширюватися на віру і святині, які дорогі для релігійних людей »(IV.5).

3. Протидія богохульству і наклепам

 Особи, які богохульствують і зводять наклеп на Бога і Церкву, заподіюють велику, іноді непоправну, шкоду самим собі, прирікаючи свої душі на вічну муку. Крім того, вони спокушають людей, які коливаються у вірі, залучаючи їх до богохульства, в згоду з наклепом і поширення наклепів і хули.

Намагаються вони посіяти насіння збентеження і в душах немічних з числа православних християн, іноді хитаючи їх віру в Бога і до Церкви, а іноді викликаючи зайву різку непродуману реакцію на образу їхніх релігійних почуттів.

Саме з цих причин членам Православної Церкви, клірикам і мирянам, слід розумно й ефективно відповідати різними способами на богохульство і наклеп на адресу Церкви та її священноначаліє, щоб немічних захистити від спокуси, а самих тих, хто грішить постаратися зупинити на шляху гріха і по можливості привести до покаяння.

3.1. Протидія богохульству

Людина створена за образом і подобою Божою, але внаслідок гріхопадіння вона виявилася слабкою перед спокусою будь-якого гріха, не виключаючи богохульства. А тому кожній людині потрібна допомога Божа в поєднанні з її власними зусиллями, щоб берегтися від богохульства і протистояти розвитку цього гріха в розумі й серці. Повчання в Священному Писанні і Переданні, регулярна і усвідомлена участь у Святих Таїнствах Церкви Христової, молитва і добрі вчинки сприяють особистому духовному сходженню християнина і допомагають надійно захищатися від хульних думок, слів і дій проти Бога і від образливих вчинків проти ближнього.

 До тих православних християн, які впали в гріх богохульства, Церква звертається зі словом умовляння, закликаючи до покаяння і зцілення наслідків, що вони вчинили. Оцінка діяння і його кваліфікація як богохульства, а також вибір способів реакції на них усередині Православної Церкви повинні знаходитися в згоді з її канонічними і моральними нормами. Крайнім заходом впливу на богохульників є відлучення від церковного спілкування, оскільки внаслідок своїх дій вони з власної волі перестають бути членами Святої Церкви. Дані заборони покликані виправити і наставити на шлях порятунку тих, що згрішили, «щоб вони навчилися не зневажати Бога» (1 Тим. 1, 20). Рішення про відлучення приймається компетентною церковною владою (Архієрейським Собором, Священним Синодом, єпархіальним судом з наступним затвердженням Патріархом Московським і всієї Русі).

Випадки богохульства з боку осіб, що не відносяться до Церкви, вимагають іншого підходу. Християни не можуть бути байдужими і залишати без відповіді публічні прояви неповаги до Бога, святинь, основ християнського віровчення і церковних обрядів.

Самим прийнятним і ефективним способом протидії богохульства людей, які не належать до Церкви, є особистий приклад праведного і богобоязливого ​​ життя самих християн, «щоб уста затуляти супротивників» (1 Тим. 6, 1, 1 Пет. 3, 1-2; Рим. 2 , 24).

Реакція на несвідоме богохульство повинна містити зрозуміле роз’яснення того, які слова і дії, і чому,  являються  богохульством. Ця відповідь може бути як публічною, так і особистою. Її мета – приведення людини до усвідомлення неприпустимості висловлювань, що можуть зашкодити її душі і образити почуття віруючих.

 Разом з тим, поспішне звинувачення в богохульстві може призвести до помилкових суджень. Грішить не тільки той, хто ображає свого Бога, але і той, хто помилково звинувачує когось у богохульстві. У випадках образи Бога чи святині в публічному просторі важливо, щоб уповноважені Синодальні або єпархіальні церковні органи давали кваліфіковану оцінку цьому акту і визначали способи протидії богохульства в конкретному випадку. До таких належать:

       спроба вступити з відповідними ЗМІ, журналістом, політичним,                      суспільним чи релігійним діячем в переговори з метою примирення та  проведення чесної і відкритої дискусії: якщо не вдається досягти порозуміння й  примирення, необхідно припинити співпрацю з ними і рекомендувати членам Церкви не користуватися даними ЗМІ;

публікація матеріалів, які роз’яснюють протиправність та соціальну небезпеку принизити людську гідність і образи релігійних почуттів віруючих богохульного чи іншого блюзнірського висловлювання;

сприяння мирянам в активному реагуванні на богохульні акції з використанням інформаційних інструментів та інших, що допускаються законом дій, таких як аргументована критика, бойкот, пікетування;

благословення мирян та їх організацій на мирне громадянську протидію богохульства як різновиду приниження людської гідності віруючих і образи їх релігійних почуттів;

звернення зі скаргою на автора богохульного чи іншого кощунственного  матеріалу, що принижує людську гідність віруючих і ображає релігійні почуття, в саморегульовані журналістські організації, в третейські організації;

звернення у встановленому законом порядку до органів державної влади для вирішення конфлікту, а також для припинення і покарання дій, спрямованих на осквернення релігійних символів і на образу почуттів віруючих, якщо такі носять протизаконний характер;

придання канонічній забороні винних у гріховних діяннях, якщо вони є православними християнами.

 У разі каяття у гріху публічного богохульства чи наклепу може застосовуватися практика публічного ж покаяння в світських чи церковних ЗМІ.

3.2. Протидія наклепу

У разі наклепу, що мав місце в середовищі православних християн, як кліриків, так і мирян, розгляд має здійснюватися церковними засобами у згоді з духовним досвідом Православної Церкви на побудові  відносин братської любові. Сам Господь Ісус Христос наставляє Своїх учнів, як слід діяти в подібних випадках (Мф. 18, 15-22). Важливий інструмент примирення і справедливості всередині православної громади – засноване на канонічному праві церковне судочинство.

Коли в ЗМІ, в публічних виступах або діях поширюється наклеп на Церкву і її представників, способи реагування визначаються уповноваженими Синодальними або єпархіальними установами. Виходячи з тяжкості вчиненого діяння, масштабів викликаного ним громадського резонансу і з урахуванням порядку, визначеного в Основах соціальної концепції Російської Православної Церкви, можливе здійснення наступних дій:

спроба вступити з відповідним ЗМІ, журналістом, політичним, суспільним чи релігійним діячем в переговори з метою з’ясування його позиції та проведення чесної і відкритої дискусії: якщо не вдається досягти порозуміння й примирення, необхідно припинити співпрацю з ними;

вимога від редакції ЗМІ спростування, які не відповідають дійсності і ганьблять честь і гідність Церкви та її представників відомостей, які були поширені в даному засобі масової інформації;

публікація матеріалів, що спростовують поширені наклепницькі відомості;

реалізація віруючим або православною організацією, щодо яких у засобах масової інформації поширені відомості, що не відповідають дійсності або ущемляють їхні права та законні інтереси, свого встановленого законом права на відповідь (коментар, репліку) у тому ж засобі масової інформації;

звернення зі скаргою на автора наклепницького матеріалу в саморегульовані журналістські організації, в третейські організації;

подача фізичною особою до суду в рамках цивільного судочинства позову про захист честі та гідності або подача православною організацією до суду в рамках цивільного судочинства позову про захист ділової репутації;

вимога порушити кримінальну справу за наклеп, образу, а в разі поширення наклепницьких відомостей при невизначеному колі осіб за ознакою ставлення до православного християнства – вимога порушити кримінальну справу за фактом порушення релігійної ворожнечі та приниження людської гідності за ознакою ставлення до релігії, або вимога винести попередження про неприпустимість подібних дій;

 придання канонічній забороні винних у наклепницьких діяннях, якщо  вони є православними християнами.

Протистояння випадкам богохульства і наклепу в публічній сфері може здійснюватися кліриками і мирянами Руської Православної Церкви, як з благословення священноначалія, так і за власною ініціативою, при цьому вони повинні керуватися священними канонами та офіційно прийнятими церковними документами.

 Церква, підносячи молитви до Господа, робить все можливе для того, щоб страшний гріх богохульства і наклепу не поширювався в житті суспільства, не провокував цивільні негаразди і не відділяв людей від Бога.


 *

Початковий проект даного документа був складений комісією Міжсоборної присутності з питань інформаційної діяльності Церкви і відносин зі ЗМІ в період з 29.01.2010 по 01.10.2010.

 16.12.2010 проект був розглянутий і прийнятий у першому читанні президією Міжсоборної присутності, після чого документ був спрямований на відгук в єпархії і опубліковано в мережі Інтернет для проведення суспільної дискусії.

Проект був перероблений редакційної комісією під головуванням Патріарха в її засіданнях 25-27.01.2011 з урахуванням коментарів та пропозицій, що надійшли з єпархій або виражених в ході суспільної дискусії.

 Пленум Міжсоборної присутності, що засідав 28-29.01.2011 під головуванням Патріарха, вніс поправки в проект документа і постановив представити його на Священний Синод для подальшого розгляду на Архієрейському Соборі.

 Священний Синод у своєму засіданні від 31.01.2011 визначив включити документ до порядку денного Архієрейського Собору.

 04.02.2011 Освячений Архієрейський Собор, внісши поправки, прийняв документ.

 **

 Див., наприклад, Підсумковий документ оглядової конференції щодо виконання Дурбанської декларації і програми дій по боротьбі з расизмом, расовою дискримінацією, ксенофобією і пов’язаної з ними нетерпимістю від 24 квітня 2009 року.

По матеріалам сайту РПЦ

Патріарх.ua /