Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви

Заява

Заява

3 лютого 2011 року члени Архієрейського Собору прийняли Заяву про життя та проблеми корінних нечисленних народів. Текст документу наводиться нижче повністю.

У зв’язку з непростим духовно-культурним і соціально-економічним становищем ряду корінних малих народів країн, що входять в канонічний простір Московського Патріархату, Руська Православна Церква, піклуючись про благополуччя ввірених її пастирському окормленню народів, закликає звернути особливу увагу на ситуацію, що складається серед даних народностей.

Кожній людині Бог дарує індивідуальні здібності, розкриваючи які, він набуває сенс свого земного життя. Подібно до цього кожен народ з самого початку отримує свою самобутність, якусь повинен розкрити протягом своєї історії і таким чином виконати своє історичне призначення.

На Землі живе безліч народів. У кожного – свої традиції, культура, спосіб життя. Деякі з них налічують мільйони людей. Чисельність інших вимірюється тисячами або сотнями. Але Господь Іісус Христос посилає Своїх служителів із заповіддю йти і навчити «всі народи, христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духу» (Мф. 28:19). У Бога всі народи рівні, і цінність кожного з них велика в очах Божих. Не менш вона значима і для історичного розвитку людства. Тому на кожному великому народі лежить відповідальність за існування і розвиток народів невеликих.

Історично багато корінних нечисленних народів були просвічені світлом православної віри. Разом з євангельською проповіддю місіонери приносили їм освіту, писемність і літературну мову, переводили на неї слово Боже і богослужбові послідування. Їх трудами відкривалися школи, де навчали основам Православ’я, мові, арифметиці, географії, культурі. Нерідко допомагали місіонери і в облаштуванні господарського життя малих народів, привносячи корисні знання і виховуючи необхідні навички.

Корінні нечисленні народи володіють високою природною моральністю, відрізняються гостинністю, добротою і щедрістю, серйозним підходом до створення сім’ї. Почасти завдяки цьому співзвуччю з характером багатьох корінних народів так глибоко пустило серед них свої коріння Православ’я.

Проте тривала криза на пострадянському просторі призвела до швидкого економічного спаду, загострення соціальних проблем, різкого падіння рівня життя, особливо серед корінних і малих народів. Люди у великій кількості почали покидати обжиті місця, народжуваність опустилася нижче критичної позначки, стійко скорочується тривалість життя. У селах стали процвітати безробіття та пияцтво. З динамікою зростання смертності, як правило, збігається динаміка зростання злочинності. Все вказує на те, що у людей ослабла сама воля до життя. Зазначені процеси викликані, перш за все, неблагополуччям в духовній, моральній та емоційній сферах, і, як наслідок, довгою депресією. Причина останньої – відторгнення людини від Бога, розрив наступності поколінь, деградація національних традицій, руйнування зв’язку з природою, так само як і зв’язків трудових, сімейно-побутових, духовно-культурних. Виховання дітей в інтернатах породило у багатьох корінних жителів утриманство, небажання трудитися, нездатність приймати самостійні рішення і зберігати сімейні цінності.

В останні роки помітно зріс інтерес до корінних нечисленних народів з боку іноземних релігійних організацій і «нових релігійних рухів». Пагубний вплив здійснює та частина іноземної і, на жаль, вітчизняної масової культури, яка пропагує насильство, жорстокість, інші вади. Вона стає причиною зростання екстремізму і агресії, психічних розладів, особливо серед молоді.

Життєво важливим питанням для корінних малих народів сьогодні залишається збереження їх місцевих і родових спільнот, традиційного способу життя та пов’язаних з ними промислів. Чинний порядок не сприяє традиційним видам господарювання, не завжди забезпечує доступ корінних народів до біоресурсів. Очевидно, що дана ситуація повинна виправлятися на рівні законодавства і правозастосування.

Сьогодні багато представників малих народів звертаються за допомогою і підтримкою до Православної Церкви. Ці люди сподіваються, що Церква допоможе їм знайти справжній сенс і мету буття, пережити труднощі, що спіткали їх, вибудувати між людьми здорові моральні відносини, зберегти національну культуру і традиції, подолати кризу.

В даний час прийняті деякі державні рішення, направлені на розвиток корінних малих народів. Однак питання духовного і морального відродження в них майже не порушені, хоча саме вони є вирішальними у справі збереження згаданих народів. І сьогодні у Церкви є ряд конкретних пропозицій щодо зміцнення їх духовності та моральності, у тому числі через реалізацію державних освітніх програм. Оскільки в єпархіях географічного розселення малих народностей накопичений великий досвід духовно-просвітницької діяльності, важливо, щоб складовими таких програм стали:

– розробка та впровадження шкільних предметів духовно-морального змісту з урахуванням регіональних особливостей;

– допомога єпархіальним управлінням у підготовці та перепідготовці викладачів духовно-моральних дисциплін в загальноосвітніх школах;

– придбання, розробка та впровадження навчально-методичних комплексів духовно-морального змісту;

– безкоштовне розповсюдження загальнодоступної літератури просвітницького та апологетичного характеру, у тому числі на мовах корінних нечисленних народів;

– фінансова підтримка священиків, які окормлюють важкодоступні національні селища корінних нечисленних народностей.

Все вищевказане можливо здійснити тільки спільними зусиллями Руської Православної Церкви, державних та державно-освітніх структур різних рівнів. Це потребуватиме фінансових коштів, але, якщо ми зацікавлені у подальшому існуванні малих народів, вишукати ці кошти абсолютно необхідно.

Переконані, що для ефективної реалізації заходів щодо захисту духовності і моральності корінних народностей необхідно створити спільні робочі групи Церкви і державної влади в місцях проживання малих народів. Ці групи можуть зайнятися розробкою конкретних проектів духовно-морального змісту, спрямованих на збереження і розвиток цих народів.

Очевидно, що тільки в рамках державної системи освіти завдання духовного оздоровлення малих народів вирішити не вдасться. Для повноцінного виховання необхідний позитивний вплив сім’ї, значення якої сьогодні серед малих народів зведено до мінімуму: багато батьків страждають алкоголізмом, не бажають жити своїм трудом і займатися вихованням дітей. Добрий приклад відносин між людьми дають православні громади на чолі зі священиками. Однак у невеликих селищах і цієї можливості часто немає: важкодоступність таких місць та відсутність у місцевого населення коштів для утримання парафіяльного священика не дозволяє організувати постійну парафіяльну діяльність і вести духовно-просвітницьку роботу з населенням. Для організації цієї діяльності необхідна підтримка державної влади на різних рівнях, а також підприємницької спільноти.

Місія серед малих народів потребує спеціально підготовлених пастирів. Крім бажання нести світло Христової істини цим народам, вони повинні бути добре знайомі з їхніми звичаями, традиціями, культурою, а бажано – і мовою. Відомо, що святитель Інокентій (Веніамінов) привернув до православної віри багато людей тим, що вивчав їхню мову і перекладав на неї молитвослів’я, Євангеліє і богослужбові тексти. Дуже важливо добре знати особливості корінних народів, їх побут та культуру. Тому необхідними напрямками діяльності з підготовки священнослужителів до місії серед корінного населення повинні стати відповідні навчальні курси в духовних школах.

Заслуговує всебічної підтримки та розвитку практика місіонерських станів, де поряд з досвідченими священиками працюють і набувають досвіду вихованці духовних шкіл. На всіх етапах місії актуальна підготовка кліру і місіонерів з місцевого населення. Тому ми вважаємо за необхідне, щоб єпархіальні архієреї, які несуть своє служіння в північних і далекосхідних єпархіях, потурбувалися про  гідний рівень духовної та освітньої підготовки священнослужителів з числа представників корінних народів.

Враховуючи складне соціальне становище багатьох синів і дочок малих народів, невисокий рівень їх життя, одним з головних напрямків місіонерської роботи має стати надання благодійної допомоги нужденним та малозабезпеченим людям. Для цих цілей слід не тільки домагатися виділення державних коштів, але і створювати різні благодійні організації, залучати до участі у справі духовно-культурного відродження малих народів соціально відповідальних представників ділового співтовариства, у тому числі через організацію братств і піклувальних рад.

Важливим напрямом діяльності зі зміцнення духовності та моральності серед малих народів може бути створення місіонерських координаційних структур у районних центрах. Це дозволить поширювати матеріальну допомогу, займатися розсилкою інформаційної друкованої продукції, здійснювати зв’язки з парафіями та громадськими організаціями корінних народів.

Ми впевнені, що для стійкого розвитку цих народів необхідна повноцінна співпраця Церкви і держави. У дореволюційний час держава допомагала Церкві нести просвітництво нечисленним народам, а Церква, в свою чергу, прищеплювала їм не тільки знання, але й любов до Вітчизни.

Сьогодні настав час відродити традиції спільної роботи Церкви та держави у справі збереження і розвитку корінних малих народностей. Нехай в цих трудах зразком місіонера і державного діяча служить нам святитель Інокентій (Веніамінов), митрополит Московський, апостол Америки і Сибіру, який більшу частину свого життя присвятив проповіді Православ’я серед корінних народів. Сьогодні як ніколи актуальними стають його слова про церковне служіння дальнім народам: «Пам’ятай завжди, що якщо проповідник не буде мати в собі любові, як до своєї справи, так і до тих, кому проповідує, то і найкращий і красномовний виклад вчення може залишитися без жодного успіху, бо тільки любов творить, а тому намагайся мати в собі дух святої любові».

По матеріалам сайту РПЦ

Патріарх.ua /