Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в свято Благовіщеня Пресвятої Богородиці після Літургії в Храмі Христа Спасителя м. Москви

Проповідь Святішого Патріарха Кирила в свято Благовіщеня Пресвятої Богородиці після Літургії в Храмі Христа Спасителя м. Москви

7 квітня 2020 року, в свято Благовіщеня Пресвятої Богородиці, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя м. Москви. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви виголосив проповідь.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Сьогодні ми святкуємо велике двунадесяте свято Благовіщеня Пресвятої Богородиці. Це подія, яка відкрила нову еру в людській історії. Це подія, яка лягла в основу дуже великих змін. До речі, сьогодні нерідко ми чуємо слово «криза» – люди використовують це слово, не завжди знаючи його пряме призначення і сенс. А криза – це зміна; в античності це слово означало зміну, причому необов’язково до гіршого.

Отже, ми живемо, безсумнівно, під час кризи, а значить, ми живемо під час зміни. І виникає питання, що це за зміна. Дуже багато сповнені страху за своє життя, за своє здоров’я, і у цих страхів є, звичайно, підстави. По всьому світу поширюється страшна інфекція, причому вона охоплює не окремі регіони або країни, а дійсно весь Всесвіт. Це глобальна напасть, якої в історії не було. Найстрашніші епідемії вражали народи, великі і малі, і навіть континенти, але завжди в світі залишалися рятівні місця, де була гарантія не захворіти і не загинути. Сьогодні таких місць практично немає, тому що ми – перед обличчям глобальної інфекції.

Один цей факт поставляє пережитий нами час в особливий історичний простір. Ми всі повинні дуже серйозно задуматися, що означає ця Вселенська напасть? Що означає ця хвороба, від якої ніде не можна сховатися?

Бог посилає хвороби в покарання або в виправлення, а іноді одне пов’язано з іншим. І дуже важливо, щоб ця хвороба, цей страх смертний послужили всім нам в виправлення. Ми, врешті-решт, повинні усвідомити істину, яка очевидна для людини, що живе за законами віри, але абсолютно не очевидна для людей невіруючих. Настав їх час задуматися! Що ж це за істина? А істина в тому, що Бог – Творець світу, і від нього залежить людська доля.

Здавалося, що грандіозний розвиток науки, що почався в кінці XIX і захопив весь XX і початок XXI століття, призвело до утвердження автономії людини, в тому числі від Бога. Ми все можемо, ми великі і сильні, ми в центрі світу, людина в центрі буття! До речі, в цьому немає нічого нового: і в античності людина проголошувався центром буття. Тоді і боги були як люди, зі своїми пристрастями, які любили, гнівалися, інтригували один проти одного, але антична релігійна свідомість ставила їх в центр духовного життя. Потім і в історії християнства настав період відродження античної культури, так звана епоха Відродження, і найбільшою небезпекою тієї епохи було те, що людину знову поставили в центр буття. Наступні ідеології дбайливо зберігали центральне місце людини у Всесвіті. «Людина – це звучить гордо!» Кожен, хто вивчав творіння Горького, пам’ятає ці слова, які школярі мого покоління заучували напам’ять. «Людина – це звучить гордо», і немає ніякої іншої сили, яка була б в центрі буття.

Антропоцентрична цивілізація, яка поставила людину в центр, витіснивши Бога з життя, змістивши її з центру на периферію буття, зробила страшну помилку. А чому? А тому що людина – це минуще явище. У людини змінюються смаки, нрави, звичаї, переконання, навіть система моральних цінностей, і в силу цієї мінливості не забезпечується духовне спадкоємство поколінь, не забезпечується цілісність людського життя. Тому що тільки Бог незмінний, тільки в Бозі абсолютна істина, в Ньому абсолютна правда, і якщо Він в центрі людського буття, то завдання людини полягає не в тому, щоб боротися з Богом і виштовхнути його з центру, але щоб прийняти Його в своє серце і в свій розум і через це стати новою людиною, що живе за Божим законом, що влаштовує життя за цим Законом.

Коли сьогодні нам говорять про кризу, ми повинні пам’ятати, що криза — це зміна, і від нас залежить, чи буде ця зміна на краще або на гірше. Якщо ми будемо впадати в паніку, втрачати людський образ, якщо навіть ці складні обставини життя не приведуть нас до Бога, якщо ми в черговий раз втратимо шанс стати народом Божим, тоді ми підпадаємо під владу людей мінливих, які сьогодні формулюють одні цінності, ідеї, завтра — інші, і дуже часто починають придушувати ближніх своїх, щоб тільки ті цінності та ідеї, які вони проголошують, стали цінностями та ідеями всіх інших.

Скільки ж ще має бути випробувань, скільки ще має прожити людство, щоб усвідомити просту істину: відмова від Бога негайно поставляє в центр буття людину з її недосконалістю, з її мінливістю, з її гріхами, з її уподобаннями політичними, духовними, культурними? І неможливо об’єднати рід людський навколо цієї надлюдини, тому що завжди знайдуться інші, які скажуть: «я хочу бути на цьому місці». Адже історія вчить нас, що так воно і було. Історія знає криваві перевороти, коли якісь лідери, часто натхненні і харизматичні, намагалися зайняти центральне місце в житті людей, а потім знаходилися інші, які їх скидали, і так до нескінченності.

Ми живемо в епоху змін. Це і є криза, але від нас буде залежати, зміна це на краще або на гірше. Для того щоб зміна була на краще, ми повинні згадати, що людина створена Богом, і в центрі життя людини повинен бути Бог з Його законом праведним, непогрішним; законом, виконання якого приводить людину до справжнього щастя не тільки в її особистому, прихованому від інших житті, але в побудові суспільних відносин, відносин між людиною і природою, відносин людини і космосу. Якщо в центрі – Бог, то ніщо не дає людині права руйнувати навколишній світ, наслідком чого стають катаклізми, епідемії, особисте і суспільне нещастя.

Нехай допоможе всім нам Господь сприйняти цю кризу, а краще скажу, час змін, які повинні стати змінами на краще для кожного з нас, для народу нашого, для всього роду людського. Ну, а якщо не скористаємося цією можливістю, то ще і ще раз наступимо на граблі, як говорить наше прислів’я. Дай Бог всім нам сьогодні перейнятися мудрістю, спробувати відкрити серце і розум назустріч Богу, навіть якщо ми не виховані в релігійних істинах, навіть якщо нам здається, що віра — це щось дуже далеке і чуже, те, що належить минулому. Дай Бог усвідомити, що віра належить вічності – і минулому, і сьогоденню, і майбутньому, і вона з’єднує нас з Богом, Який і є Господин історії.

А тому сьогодні ми всі молимося і просимо Господа, щоб він пробачив гріхи наші, щоб підтримав нас, народ наш і весь рід людський в цей важкий час, дав можливість побачити і зрозуміти шляхи Його промислу, дав можливість і розумом, і серцем відчути Його присутність і в житті нашому, і в житті роду людського, і у всій людській історії. Тоді те, що ми називаємо кризою, часом змін, буде кризою на благо, зміною на краще. Про це ми всі повинні сьогодні молитися і, концентруючи свою волю і свої сили, намагаючись, в тому числі, робити все для того, щоб не сприяти поширенню інфекції, управляти своїми вчинками так, щоб не завдавати шкоди собі і оточуючим. Тоді всі ми зможемо вийти з цього випробування зовсім іншими – з сильною вірою і з ясним розумінням того, що Бог і є Господин історії. Нехай саме до цього радісного, світлого і надихаючого майбутнього схильні серця і уми народу нашого і всіх людей, щоб, прийнявши Бога в серці, ми могли дійсно влаштувати той світ, в якому б гріх став невеликим-невеликим острівцем в океані любові. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Патріарх.ua