Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у Великий П’яток

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у Великий П’яток

17 квітня 2020 року, у Великий П’яток — день, присвячений спогаду Святих спасительних Страстей Господа нашого Іісуса Христа, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив вечірню з виносом Плащаниці Спасителя в храмі святого благовірного князя Олександра Невського в однойменному скиту поблизу Передєлкіна. На завершення богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви виголосив проповідь.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Предстоячи зображенню почившого Спасителя, ми споглядаємо його в слабкості, ми споглядаємо його на смертному ложі. Нерідко у людей виникає нарікання на Бога, найчастіше коли в нашому житті щось відбувається крім нашої волі і нам здається, що це не повинно було статися,- тим більше якщо ми про це Бога просили, якщо ми молилися, і раптом крім нашої волі і всупереч нашим молитвам відбувається зовсім не те, що ми хотіли б бачити. І коли ми, незважаючи на наші прохання і молитви, не знаходимо просиме, але зустрічаємося зі скорботою, хворобою або смертю наших близьких, нерідко виникає те саме питання, яке відображене на сторінках нашої літературної класики: «де ж Бог?»

Дійсно, де Бог? Просимо, сподіваємося, пов’язуємо з нашою молитвою не тільки надію, а й очікування того, що станеться, — а воно не відбувається. І нерідко люди в результаті цієї недозволеної, нездійсненої надії, починають нарікати на Бога: «де ж Ти? чому Ти мене не чуєш?»

Може бути, це найстрашніший момент в людському житті – коли в душі виникає нарікання, протест, бунт проти Бога. І ми знаємо, що це відбувалося і відбувається не тільки в особистому житті. Хіба революційні потрясіння не були таким собі бунтом проти Бога? Хтось зневірився в Богові, тому що не отримав бажане, а раз не отримав — значить, і Бога немає. Якщо не сталося те, що я хотів і про що так просив, значить, небеса не відповідають, а не відповідають тому, що на небі нікого немає.

Нерідко втрата віри пов’язана з тим, що ми не отримали щось, про що просили Бога. Думаю, більшість віруючих людей в якийсь момент життя проходили через такий стан розчарування. Однак наші скорботи, що виявилися невичерпними, ніяк не повинні відвернути наші серця від Господа – саме тому, що перед нами нині лежить Спаситель у гробі. Хіба він не просив у Гефсиманському плачі, щоб, якщо можливо, минула Його чаша страждань? Але він не був почутий. Син Божий, що підносив свою молитву до Бога Отця напередодні страшних страждань, знаючи, що його чекає, молився так, що кривавий піт йшов по обличчю його. Яке страшне напруження всіх сил! Хіба з тією гефсиманської молитвою може зрівнятися будь-яка наша молитва? Та ніколи! Але він не був почутий. Прийшли воїни, взяли Спасителя і придали його мукам, а потім по неправедному суду Пилата розіп’яли на хресті.

Дійсно, Господь не завжди чує наші молитви і не завжди чинить так, як ми б хотіли, щоб він вчинив. Але ваші шляхи – не мої шляхи (Іс. 55: 8), говорить Господь. Нам не дано бачити всю перспективу нашого життя, включаючи вічність. Ми позбавлені цього бачення, а тому не можемо не те що судити Бога, а й висловлювати незгоду з його волею. Найкращим свідченням того, що Син Божий не був почутий, є зображення, якому ми сьогодні поклоняємося. Але через цю жертву Спасителя, якої він як людина хотів уникнути, через Його страждання на Хресті весь світ отримав порятунок.

Так і на нашому життєвому шляху, коли ми стикаємося з труднощами, небезпеками, негараздами, хворобами, коли ми просимо Господа «пощади, допоможи», і в якийсь момент усвідомлюємо, що допомога не прийшла, – це не означає, що Бог нас не чує. Але це означає, що в його перспективі вічності наше прохання неспроможне, що воно виникає від нашого невідання, від нашої слабкості, від нашої обмеженості. Але, як сказано в Слові Божому, ваші шляхи – не мої шляхи, а отже, ми не можемо до кінця знати волю Божу.

Сьогоднішній день вчить нас тому, щоб ми були вірними Господу, щоб ми завжди з подякою приймали його волю, щоб ми просили про те, щоб над нами здійснилася воля Божа — навіть коли нам вже дуже чогось хочеться. Молитва повинна бути не «Господи, дай мені це», «Господи, мені хочеться це мати»,  «Господи, я хочу вчинити так, а не інакше», — але «на все Твоя свята воля, і я прийму все, що ти забажаєш створити зі мною на моєму життєвому шляху».

Сьогодні великий день – день поховання Спасителя, день молитви перед зображенням його Плащаниці. День, коли ми з особливим почуттям повинні звертати до Господа наші молитви і особливим чином намагатися відкрити самих себе назустріч його благій, Святій і досконалій волі. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Патріарх.ua