Святіший Патріарх Кирил spacer Руська Православна Церква spacer Українська Православна Церква spacer Помісні i Автономні Церкви spacer Канони Православної Церкви

Слово Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира при відкритті першого засідання комісії Міжсоборної присутності з питань протидії церковним розколам і їх подолання

Слово Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира при відкритті першого засідання комісії Міжсоборної присутності з питань протидії церковним розколам і їх подолання

25 березня в Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі відбулося перше засідання комісії Міжсоборної присутності з питань протидії церковним розколам і їх подолання. Зі вступним словом до учасників засідання звернувся голова комісії Блаженніший митрополит Київський і всієї України Володимир.

Возлюблені у Господі архіпастирі побратими!

Дорогі отці і браття!

Перш за все хочу привітати всіх вас на Київській землі, у древній столиці Русі. Перебуваючи тут, у святій Печерській лаврі, під Покровом Цариці Небесної, у цільбоносних мощів преподобних отців Печерських, будемо просити їх молитовної допомоги у вирішенні тих непростих завдань, які стоять перед нашою комісією.

Нагадаю вам, що 27 липня 2009 року тут, у Києво-Печерській лаврі, на засіданні Священного Синоду Руської Православної Церкви під головуванням Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила було прийнято рішення «заснувати Міжсоборну присутність Руської Православної Церкви» (журнал № 55). Тоді ж було затверджено і Положення про Міжсоборну присутність, а також її склад. Міжсоборна присутність є «дорадчим органом, таким, що сприяє вищій церковній владі Руської Православної Церкви у підготовці рішень, що стосуються найбільш важливих питань внутрішнього життя і зовнішньої діяльності Руської Православної Церкви» (Положення про Міжсоборну присутність, 1.1). Цей орган покликаний, перш за все, до обговорення актуальних питань церковного буття.

Перше засідання Президії Міжсоборної присутності відбулося 29 січня 2010 року в Москві в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя. Президія ухвалила тринадцять комісій Міжсоборної присутності. Одна з цих комісій присвячена питанням протидії церковним розколам і їх подолання.

Те, що перше засідання нашої комісії проходить в Києві, – це не просто данина поваги стародавній столиці Русі. Це ще й відповідь на нагальну потребу Української Православної Церкви. Адже проблема церковних розділень є сьогодні особливо актуальною саме в Україні. За останні два десятиліття наш церковний корабель спіткало чимало потрясінь. У результаті сьогодні в Україні поряд з канонічною Українською Православною Церквою, що зберігає єдність з Московським Патріархатом, існує і кілька неканонічних утворень, що відокремилися від нашої Церкви. З них найбільш великими є «Українська Православна Церква Київського Патріархату» (УПЦ КП) та «Українська Автокефальна Православна Церква» (УАПЦ). Щоб ми могли оцінити масштаб церковних розділень в Україні, я наведу дані офіційної державної статистики. Станом на 1 січня 2010 року Державним комітетом України у справах національностей і релігій було зареєстровано 11 704 громадян канонічної Української Православної Церкви, 4251 громадян УПЦ КП і 1 194 громадян УАПЦ. Таким чином, сьогодні поза спілкуванням із Вселенським Православ’ям в Україні знаходиться більше п’яти тисяч людей. Це суттєва цифра. Фактично чисельність пастви неканонічних церковних структур в Україні перевершує масштаби деяких Помісних Православних Церков. І це серйозний виклик для всіх нас.

Розколи – це кровоточиві рани на тілі Церкви Христової, які вимагають майстерного та уважного лікування. І як боляче буває чути з вуст вірних чад нашої Церкви твердження про те, що нас не повинна хвилювати доля братів і сестер, що перебувають поза євхаристійного спілкування з нами. Боляче чути від людей, які вважають себе християнами, слова презирства по відношенню до наших співвітчизників, які перебувають у складі неканонічних об’єднань.

Відмова від лікування рани розколу суперечить самому духу Євангелія, вступає в протиріччя з вченням отців Церкви. Згадаймо слова Спасителя: Якщо б у кого було сто овець, і одна з них заблудить, то чи він не покине 99 в горах і не піде шукати заблудлої? І коли пощастить відшукати її, насправді кажу вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев’яноста дев’яти незаблудлих. Так, немає волі Отця вашого Небесного, щоб загинув один з малих цих (Мт. 18, 12-14). Хіба не є для нас ці слова прямим закликом направити всі свої сили до повернення в рятівну огорожу Церкви наших братів? Згадаймо, що для святого апостола Павла думка про його братів по крові, що не прийняли Христа, була великим сумом та невпинною мукою серця. І він навіть погоджувався бути відлученим від Христа заради своїх одноплемінників (Рим. 9, 2-3).

Це мука серця є природною для будь-якого християнина, який бачить заблудлого брата. І цей біль повинен спонукати нас зробити все, що в наших силах, для подолання церковних розділень.

Святіший Патріарх Кирил під час свого візиту в Україну влітку 2009 року неодноразово говорив про цей біль. Так, під час Божественної літургії в день свята святого рівноапостольного князя Володимира тут у Києво-Печерській лаврі, Його Святість сказав: «У святковому настрої нинішнього світлого дня присутні і сумні відтінки. Ця печаль походить від того, що не всі наші єдиновірні брати розділяють з нами це свято. Деякі з них перебувають поза рятівною огорожею Церкви, поза її дорогоцінною єдністю. Помолимося нині про них, щоб Господь проявив до них Свою милість, щоб вдихнув у них рішучість знехтувати всіма минущими людськими пристрастями й гріховними марами, і повернутися до дому Отчого, і з’єднатися з нами в радості і простоті серця, спільно стверджуючи неминущі цінності Святого Євангелія». Його Святість пообіцяв зробити все, «щоб єдина Церква Христова, Церква-мучениця і сповідниця, колишня вірною Христу аж до смерті та розділяла долю свого народу, знову мала силу і можливість обійняти материнськими обіймами всіх своїх вірних чад».

У цих словах Предстоятеля Руської Православної Церкви ми бачимо ясний пастирський імператив, що спонукає нас до дії. Українська Православна Церква зробила чимало зусиль для подолання розколів. Так, ще 22 листопада 1995 року Священний Синод Української Православної Церкви створив Синодальну комісію по діалогу з УАПЦ (журнал № 67). А після того, як в 2007 році до нас направили свої офіційні звернення УПЦ КП і УАПЦ, 16 липня 2008 року Священний Синод прийняв відповіді на ці звернення, в яких висловив ясне прагнення нашої Церкви зробити все можливе для подолання існуючих розколів. У документі, направленому тоді на адресу УПЦ КП, зокрема, говорилося: «Усвідомлюючи необхідність якнайшвидшого подолання церковних розділень в Україні, Українська Православна Церква готова до конструктивного діалогу і співпраці з усіма зацікавленими сторонами». Така позиція нашої Церкви знайшла підтримку з боку Святішого Патріарха Кирила, який під час свого візиту в Україну влітку 2009 року неодноразово наголошував на необхідності пошуку шляхів подолання розколів.

9 вересня 2009 року Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив рішення відновити діалог з УАПЦ та затвердив новий склад Синодальної комісії з ведення цього діалогу, а також створив робочу групу, на яку покладено обов’язок підготовки діалогу з представниками УПЦ КП.

Крім того, в період підготовки Помісного Собору Руської Православної Церкви в січні 2009 року нами була висловлена ініціатива створення комісії, яка б зайнялася детальним вивченням церковної ситуації в Україні і сформувала кваліфіковані пропозиції щодо зцілення церковних розділень.

Сьогодні ми проводимо перше засідання комісії Міжсоборної присутності Руської Православної Церкви з питань протидії церковним розколам і їх подолання. Створення цієї комісії ми вважаємо відповіддю Його Святості на ініціативи, висловлені нами в січні 2009 року. До складу нашої комісії включені представники єпископату та духовенства, церковні та громадські діячі, а також представники богословської науки.

Відповідно до рішення Президії Міжсоборної присутності на сьогоднішньому засіданні нам необхідно визначитися з пріоритетністю тим, затвердженим до розгляду в нашій комісії, а також обговорити подальший порядок нашої роботи.

Бажаю всім учасникам нашого засідання допомоги Божої в непростій і дуже відповідальній роботі. Сподіваюся, що наші зусилля, направлені на благо Церкви Христової, увінчаються успіхом.

† Володимир,

Митрополит Київський і всієї України,

Предстоятель Української Православної Церкви